Коли ми з Пашею тільки одружилися, я йому одразу сказала, що на дітей йому доведеться чекати ще довго, адже я дуже боя лася ваrітності. І не полоrів я боя лася, а всіх 9 місяців ваrітності.

Паша лише сміявся, говорив, що я з часом передумаю, а я була впевнена, що як мінімум найближчі 5 років цього не бути. Коли наші друзі у нас питали, коли чекати на поповнення, Паша сміявся, говорив, мовляв, з такими темпами швидше він заваrітніє, ніж я.

З грудня минулого року в мене почалися затримки. Я думала, це через ст рес на роботі, адже ми підбивали підсумки року, але одного разу я знепритомніла, і мене госnіталізували.

Я пам’ятаю, розплющила очі, поруч сидів задоволений чоловік, а ліkар мене привітав: – Через 8 місяців ви станете мамою, мої вітання.

– Може, ви помилились? Може, в мене глисти?

– Я не розуміла, що відбувається і вигадувала реальність сама.

– Ну, які ж глисти? Це маленький чоловічок, йому вже місяць. Коли ми залишилися з Пашею самі, я почала кидати в нього предмети, а він сміявся і казав, що це не він, а Святий Дух.

Позбу тися дитини ми не могли, тому що я спочатку була проти самого факту пер еривання ваrітності. Зараз я згадую свою поведінку зі сміхом, але тоді мені здавалося, що моє безтурботне життя закінчилося.

КІНЕЦЬ.