Мені 29. У мене часто бувають нічні зміни, бо я працюю хірургічною медсестрою. У мене поки що немає сім’ї, але є власний іпотечний кредит. Оплачую я рахунки самостійно, але мої батьки зробили свій внесок у початковий внесок. Але навіть знаючи про мої доходи, батьки іноді надсилають мені трохи rрошей.

Загалом, мені пощастило із сусідами. Мені вдалося досить швидко порозумітися з кожним мешканцем. І з першого дня Марина моя сусідка робила все, щоб стати моїм другом. Вона працює на сусідньому заводі і є самотньою матір’ю. Якось, коли я пішла викидати сміття, зіткнулася з Мариною поруч із дверима. Вона запропонувала випити кави, я погодилася та запросила її до себе.

Вона була рада і одразу погодилася. Ще вона попросила дозволу привести свою дитину. Із цим у мене nроблем не було. Дівчинка проковтнула торт так, наче не їла півроку. Мені нічого не залишалося їсти, окрім порожнього чаю. Звичайно, я не почуваюся жа хливо, але чаювання виглядало, м’яко кажучи, не дуже.

Зрештою, мамі потрібно принаймні навчити доньку елементарним манерам. Навіть коли я голодувала в дитинстві, я ніколи не накидалася на солодощі. Але це був лише початок. Після цього моя сусідка та її дитина почали вламуватись до мене практично щодня. Вона спеціально стежила за мною, щоби не пропустити.

Незважаючи на те, що я дуже втомлювалася і хотіла спати, моє виховання не дозволяло мені відмовити. Я готова була запропонувати сусідці будь-яку кількість чаю, цукру чи тістечок, аби вона перестала мене чіпати, бо мене нудило від її візитів. Вчора нарешті вибухнула моя остання нер вова клітина.

Прийшла сусідська дівчинка і заявила , що хоче вечерю. Я ніколи не бачила такої зарозумілості. Потягла сусідку вбік, так, щоб дівчинка не побачила цього, і сказала, щоб вона годувала дитину вдома. Вона просто сказала мені кілька брутальних слів і пішла. Мені зараз не по собі. Я вважаю, що завдала їм болю. Але як я ще могла уникнути цих візитів.

КІНЕЦЬ.