– З ким ти зійшлася? З своїм першим чоловіком? – здивовано перепитували мене подруги. – А навіщо тобі це на старості років, коли у тебе і так уже все є?

Я і сама не знаю, навіщо. Якби мені колись хто сказав, що я повернуся до свого першого чоловіка, я б ніколи не повірила! Бо розходилися ми з ним гучно, із поділом майна, і твердими обіцянками, ніколи більше не бачити одне одного.

Прожили ми разом майже 20 років, але і одружилися молодими. Мені 19 було, а Івану 20.

Стали ми жити окремо, спочатку в старому бабусиному будинку, а потім ми його продали, і разом збудували будинок.

Жили, начебто, і непогано, але постійно сварилися, навіть на дрібницях. І зрозуміли, що нам краще розійтися, бо жити так просто неможливо.

Нас не врятувало навіть двоє спільних дітей, коли ми розлучалися, то сказали, що “не зійшлися характерами”.

Нам тоді було по 40 років, і насправді і у мене був інший чоловік, і у Івана вже була інша жінка.

Ми думали, що розлучившись, зможемо почати кожен своє життя заново, і нарешті, зажити щасливо.

Наші на той час уже дорослі діти поїхали з дому вчитися, тому будинок ми продали, поділилися і розійшлися як в морі кораблі.

У мене з моїм новим чоловіком не склалося, і я поїхала за кордон, на заробітки в Грецію. Вирішила, що хоч дітям з житлом допоможу.

На заробітках я провела майже 20 років, і за цей час купила дві квартири нашим донькам.

З ними я зв’язок підтримувала, а от про чоловіка я не знала зовсім нічого, як весь цей час жив Іван, мені було не цікаво.

А якось я додому приїхала, і старша донька на свій ювілей запросила і мене, і Івана (про те, що він там буде, я не знала).

Я подивилася на свого чоловіка, і просто його не впізнала – здається, він був ще красивіший, ніж колись. Змінився чоловік просто до невпізнання.

Ми стали з ним спілкуватися як старі добрі друзі. Не повірите, але я знову закохалася в нього.

У нього з його другою дружиною теж не склалося, і останні років 15 він, як і я, жив сам.

Після цієї зустрічі я не могла ні спати, ні їсти, мені раптом дуже захотілося повернути свого чоловіка. Я нарешті зрозуміла, що він у мене таки найкращий.

Весь цей час Івана теж не сидів склавши руки. У нього є невеличкий бізнес – він відкрив магазинчик з продуктами, і роботу має, і прибуток є.

Одним словом, захотіла я повернути собі свого чоловіка. Стала дітям говорити, щоб частіше нам влаштовували такі зустрічі, а на них я вже йшла як пава – красиво одягнена, з макіяжем, з зачіскою!

А головне – я про минуле жодним словом не згадувала, наче всього цього і не було.

І це подіяло, мій Іван теж зацікавився мною “новою”.

Ми стали зустрічатися, спочатку таємно від усіх, навіть від наших дітей, а потім, коли він зробив мені пропозицію, я погодилася, то ми вже всім родичам і знайомим сюрприз зробили.

Тепер я свого чоловіка від себе нікуди не відпущу, і нікому не віддам! Я нарешті все зрозуміла, треба цінувати те, що маємо. Але якби мені в молодості той розум, що зараз.

Джерело