Якось ввечері син, несподівано, зателефонував мені. Сказав, що внучку маленьку привезе, невістку забирають в стаціонар. Я здивувалася, адже внучку мені вони ніколи не залишати, а тут і дитина мала, і підгузки, і харчування в баночках. Я погодилася сидіти з дитиною, бо шкода стало невістку, але вона сама не пошкодувала мене

 

Майже два тижні тому сиджу я ввечері вдома спокійно, раптом син мені телефонує. Каже:

“Мамо, виручай мене давай, крім тебе допомогти нам зараз нікому!”

Я розхвилювалася, відразу запитала його, що сталося.

Виявляється, Наталку, невістку мою, швидка забрала.

Син каже, я їду в стаціонар до неї, а зараз Мар’янку до тебе завезу. Візьмеш її, будь ласка?

Мар’янка – восьмимісячна онука моя, дочка чого сина Миколи і невістки Наталки. З невісткою у мене, на жаль, відносини не найближчі, не склалося у нас, особливо, але й вже не дуже погані такі.

Від моєї внучки мене з самого початку якось відсторонили, хоча я багато разів пропонувала своїм дітям допомогу! Давай, кажу, прийду, з коляскою погуляю, або вдома щось зроблю вам. Ні, дякую, нічого не треба, ми самі.

Ну, не треба так не треба, я і пропонувати перестала їм свою допомогу. Дитину бачила востаннє, напевно, на початку весни ще.

Потім всім сказали сидіти вдома, а невістка моя у нас має непростий характер, боїться всього постійно.

До сих пір вдома сидить, все миє окропом і протирає хлором. То я до них і не ходила. Декілька разів запросила їх до себе, але вони відмовили відразу.

Ну ось, а тут мені дитину везуть малесеньку прямо з речами! Але обставини такі, що не відмовиш дітям, звичайно, адже ситуація у них досить таки непроста, адже розумію, що їм зараз не просто.

Звичайно, кажу синові, вези дитину сюди, адже виходу більше немає. Подзвонила на роботу, домовилася про відпустку за свій рахунок, пояснила ситуацію, добре ще, що на роботі пішли мені назустріч.

Спочатку я думала, що бере внучку на пару днів, ну, в крайньому випадку, до вихідних. Спробувала заспокоїти сина, що нічого страшного не відбувається.

Але виявилося, що в даному випадку не так все просто.

Запустила невістка, не йшла вчасно до потрібних фахівців, у неї ж дитина на малесенька вигодовуванні. Нікому нічого не говорила до останнього, з температурою ходила. Ну хіба так можна? В останню мить встигли в стаціонар, добре ще, що доїхали.

Син відразу привіз дитину і дві сумки речей: одяг, баночки для прикорму, іграшки, підгузки.

Давайте, каже, я вам швиденько м’яч надую, перш ніж до дружини поїду. Я говорю, який ще м’яч в таку хвилину? Навіщо? Великий такий м’яч, як в тренажерних залах, повідомив мені Микола.

Він сказав, що Мар’янка не засинає у них, виявляється, поки її дві години не покачаєш, сидячи на м’ячі. Ще й вночі прокидається пару раз, Наталка її годує, і знову годину-півтора заколисує на м’ячі, угу.

Я мало не впала! Кажу, ви нормальні люди, навіщо ви до такого привчили дитину? Син тільки рукою махнув:

“Мамо, не до того зараз мені”.

Ну, кажу, не до того, так їдь до дружини, нічого тут розмови порожні вести, і не треба мені ніяких м’ячів. Я таким займатися не буду.

Син уже йшов, як я згадала ще про одну річ.

А горщик, питаю, привіз? Син мені:

“Ні, ось же підгузники, навіщо?”

Я йому – ну все зрозуміло з вами. Давай, їдь вже, не тягни час, ти зараз дружині більше своїй потрібен чим тут нам.

Ситуація у Наталки дійсно виявилася дуже непростою.

Подзвонила мені моя невістка, напевно, через декілька днів тільки. Каже, як Мар’янка? Я відповідаю, все в порядку, не хвилюйся. Як вночі спить, запитує? Як з харчуванням? Так добре, все, не хвилюйся, кажу. Поправляйся, видужуй, ми тебе чекаємо.

Але вона не заспокоїлася адже. Миколу запитує – як дочка, мовляв? Ти м’ячик їм привіз, надув? А син мій їй і відповідає – мовляв, мама сказала, що не треба м’ячик! Люда знову мені дзвонить.

Мовляв, як же ви без м’яча справляєтеся? На руках качаєте? Я кажу, Наталю, я що, схожа на якусь нерозумну людину, качати восьмимісячну дитину на руках? Поклала, світло вимкнула, по спинці погладила, вона і спить!

Наталя не повірила в таке і стала допитуватися, що і як.

Ну я і сказала їй чесно, що перші ночі були, звичайно, дуже непрості у нас. Внучка кричала і плакала, просилася, щоб її взяли на ручки, але у мене не допросишся дуже! Я проявила твердість та терпимість – ні, і все. Хочеш кричати – кричи!

І кричала вона, правда, трохи так, навіть сусіди приходили в першу ніч – що у вас сталося, мовляв, адже не звикли, що в мене мала дитина вдома. Ну, з сусідами у мене стосунки нормальні, сказала, що дитина маленька, мами немає, плаче. Вони зрозуміли та пішли.

Години дві з половиною, напевно, онучка плакала, потім заснула. Вночі прокинулася, я їй водички дала, вона ще плакати трішки намагалася, але вже недовго. Загалом, на третю ніч у нас все налагодилося!

Увечері дитина лягає, я її поглажу, пісеньку заспіваю і виходжу з кімнати. Усе! Спить через десять хвилин. Син не повірив просто, коли побачив! Сказав, що я просто фея, для нас це вкладання такою проблемою було.

Банки з дитячими пюре я теж не використовувала всі – годувала внучку з загального столу, якщо так можна сказати, звісно, в нормальних межах.

Ну, звичайно, не ковбасою і не кислою капустою, я розумна бабуся. Овочеві пюре готувала сама свіженьке, нежирні бульйончики, кисіль, компот. Все Мар’янка прекрасно їла, ніяких проблем у нас зовсім не було. І на горщик почала привчати її сідати, не весь час в підгузниках їй же ходити.

Загалом, сиділа з дитиною я аж два тижні, взявши на своїй роботі відпустку за свій рахунок, але подяки від невістки так і не дочекалася.

Улаштувала мені справжню суперечку син з дружиною своєю, хотіла зі стаціонару вже піти без дозволу, бо я не правильно доглядаю за дитиною, бачте! Син там з нею розмовляв, що сказав, не знаю, але тепер невістка моя на мене ображається за нехороші методи, як вона висловилася! Каже:

“У бідної дитини і так стрес, без мами залишилася, а ви ще додали, як ви могли!”

Тепер мене знову до внучки не підпускають, не заслужила. Але невістка Наталка лише рахує, що вона права, потрібно було порадитися з батьками, як з дитиною себе вести і чим її годувати.

Але ж вони зайняті були, їм було не до нас, я шкодувала їх і не хотіла турбувати. Хіба я не вірно щось вчинила?

КІНЕЦЬ.