Мій Андрій не надто уважний чоловік. Він може не помітити мою нову зачіску, манікюр чи навіть інший колір волосся. Все, що стосується домашнього затишку, в плані подушечок, ваз,  статуеток теж для нього непомітне. Що вже казати про важливі дати. Добре, що хоч знав, коли у мене та нашої донечки день народження.

Я частенько діймаю його через цю неуважність. Не те щоб навмисне, але хотілося б, щоб Андрій приділяв родині більше уваги. Відверто кажучи я нудилася вдома, поки була в декретній відпустці. Тому коли Софійці виповнилося 3, ми записали дочку до дитячого садочку, а я повернулася на роботу.

Влитися у звичний ритм життя непросто, скажу вам я. Звикла нікуди не поспішати та перекладати справи на інший день, тепер у мене не було таких привілеїв. До того ж я багато чого пропустила в робочому плані. Все довелося надолужувати.

Останнім часом я стала така заклопотана, що не встигала все помічати. Андрій був радий, що я вийшла на роботу, адже тепер я не чіпала його зі своїми постійними претензіями.

Якось ввечері повертаюся додому й не впізнаю власну квартиру. Я точно пам’ятаю, що вранці, коли ми збиралися на роботу, тут творився справжній хаос. Все чисто, прибрано, речі складені, підлога помита. З кухні доноситься аромат моєї улюбленої пасти з морепродуктами. Андрій зустрічає мене з великим букетом квітів та подарунком.

-У мене сьогодні день народження? – здивовано запитую я. – А де Софійка?

-Софійка у мами, а я хотів влаштувати тобі сюрприз.

Ми вечеряли, пили вино, їли цукерки. Андрій поводив себе надзвичайно галантно й водночас стримано. Я не могла зрозуміти, до чого вся ця романтика. Невже я забулася про якусь важливу дату?

Чоловік спостерігав за мною із цікавістю. Схоже його веселила вся ця ситуація. Не витримавши більше цієї німої гри, запитала в нього відверто:

-Про що я забулася?

-Навіть не знаю. Мабуть, ця дата для тебе й не така важлива, якщо ти про неї не згадала – зараз Андрій в точності копіював мене. Саме так я кажу йому, коли він про щось забувається.

-Коханий прошу тебе, ти ж знаєш, що останнім часом я нічого не встигаю.

-Сьогодні річниця нашого весілля. Рівно шість років назад ми дали один одному обіцянки не ображатися через дрібниці. Тому й не злитимуся на тебе через неуважність.

Я дістала телефон, щоб переконатися, яке сьогодні число. Дійсно, я забулася про нашу річницю. Як таке взагалі можливо? Мені було страшенно незручно перед Андрієм.

-Тепер ти мене розумієш, правда. Якщо я забуваюся про якусь дату, то не тому, що вона мені не важлива. Буває за цілий день так напрацюєшся, що імені власного згадати не можеш.

-Обіцяю більше ніколи не діймати тебе цим. Чим же я можу тобі віддячити за такий прекрасний вечір?

-Твоя обіцянка – найкращий подарунок.

КІНЕЦЬ.