Мене в Міші все влаштовувало, крім одного – його матері.

Я не мала до Галини ніякої неприязні, але її постійне втручання в наші справи мене сильно дратувало.

Вона приходила без запрошення і починала давати непотрібні поради з приводу та без – від кольору борщу до способу приготування салату.

Навіть критикувала, як я мию посуд.

Коли на четвертому курсі інституту я завагітніла, то за порадою Михайла вирішила взяти академічну відпустку, щоб доглядати дитину, поки вона на роботі.

Це не сподобалося моїй свекрусі, яка розкритикувала моє рішення і нарікала на те, що вона працювала до останнього дня своєї вагітності.

Того неспокійного року, повернувшись одного разу додому від батьків, я виявила, що вхідні двері не зачинені.

У паніці вирішивши, що це грабіжники, я з подивом виявила на кухні Галину, яка готувала їжу та скаржилася на стан нашого будинку.

Вона зробила дублікат ключів, взявши їх у Михайла.

В люті я вийшла з себе і накричала на неї, внаслідок чого вона різко пішла.

Увечері Мишко прийшов додому, обурений тим, що я вигнала його матір.

Але я була непохитна. Я наполягала на тому, що вона має повернути ключі і що ми маємо поміняти замок.

З того дня вона приходила тільки на моє запрошення.

Мишко розумів напружені стосунки між мною та його матір’ю, але це була важка ситуація для всіх нас.

Незважаючи на конфлікт та напруженість, я жодного разу не пошкодувала, що відстояла свою позицію.

КІНЕЦЬ.