— Я не люблю штучних жінок. – Двадцять років назад, сказав мені на першому побачені Святослав. – Ну, знаєш, це такі, які собі все зробили. Груди, сідниці, губи, вії, брови… Фу! Все зроблене. Все штучне. Я люблю натуральних. Таких, як ти.

Приємно було таке почути. Я не велика фанатка макіяжу чи гель лаку. В двадцять років взагалі тільки гігієнічною помадою користувалася.

З роками, будь-яка жінка втрачає свою привабливість, тому я почала трішки користуватися косметикою. Свою першу туш придбала у тридцять дев’ять років. Я не знаю, як описати свої відчуття, коли я вперше наносила її. На роботі одразу помітили в мені зміни. Дівчата захоплено хвалили мене.

— Нарешті ти наважилася! – Казали вони. – Тепер твій погляд дуже виразний.

Мене приємно вразила реакція оточуючих. Через місяці три, наважилася придбати нюдову помаду. Вона коштувала якихось тридцять гривень, але я була нею дуже задоволена. Пройшло ще трішки часу і в моїй колекції з’явилися тіні. Самі звичайні! Всього лише два рифіла – темний і світлий. Шоколадні відтінки чудово доповнювали мої карі очі.

Якось непомітно для мене самої, щоденний набір з туши, легкої помади та простих тіней переріс в цілий стіл з косметики. Я, як то кажуть, малювала собі нове обличчя. Моє «захоплення» косметикою переросло в щось дивне. З часом я почала дивитися на свої губи і думати, що вони затонкі. Навіщо кожен раз малювати пухкі, якщо можна їх підкачати. Всього один похід до косметолога не зашкодить.

Я зробила губи. Тоді я вперше в житті побачила невдоволене обличчя свого чоловіка. Він дивився на мене і кривився так, ніби з’їв лимону.

— Любий, що сталося? Чим ти так незадоволений? – Поцікавилася я.

— Ні, кохана. Все добре. Просто… — Чоловік запнувся. – Я лише…

Святослав нічого не зміг мені пояснити. Починав говорити і замовкав. Я, дурна, подумала, що то від захвату він втратив дар мови. Через тижні два, зробила собі брови і довгі нігті. Ніколи не носила довгі, а тут вирішила спробувати щось нове. Почувалася вкрай незручно, але компліментів від оточуючих отримала безліч. Один чоловік знову був невдоволений.

Наші стосунки стали якимось холодними. Святослав рідше обіймав мене. Цілував тільки зранку, як тільки прокидався. Решту дня, навіть не торкався мого обличчя. Раніше він завжди гладив мої щічки, цілував мої губи, лоб, очі…

— Стасику. – Якось тихо погукала свого чоловіка.

— Що кохана?

— В тебе з’явилася інша жінка? – Випалила я.

— ЩО?! – Святослав гупнув кулаком по столу.

Я аж підскочила. Така поведінка взагалі не характерна для мого чоловіка.

— Хто тобі таке сказав?! Хоча почекай. Я сам вгадаю. То Володимир? Так? Він давно на тебе око поклав! Ну, я йому пику натовчу, щоб знав, як в чужу сім’ю лізти!

— Тихо, Святику! Заспокойся! Ніхто мені нічого не казав…

— А чому тоді ти таке питаєш? – Вже спокійніше говорив чоловік.

Я перерахувала йому все, через що в мене боліло серце і душа.

Святослав кліпати припинив, настільки сильно його вразили мої слова.

— А як мені тебе цілувати, якщо твоя косметика одразу опиниться на мені?

— Тобто?

— Ну, в мене ж все обличчя в цьому рідкому… — Чоловік намагався пригадати слово. – Ну, як він? Такий бежевий?

— Тональний крем. – Підказала я.

Так! Він! – Святослав широко посміхнувся. – Коли я підходив тебе поцілувати, ти сама кричала, щоб я відійшов і не псував тобі макіяж, бо ти витратила на нього дві години!

— Я таке казала? – Тоді я схопилася за серце.

— Ну, так! А коли я хотів поцілувати твої губи, то ти відпихнула мене.

— Це коли таке було?

Коли ти забула помаду вдома і тобі не було чим підправити макіяж. Тоді ти не хотіла, щоб я «з’їв все, що залишилось в тебе на губах». – Святослав казав то все імітуючи мій голос.

— Ой…

— А за руку я тебе більше не беру, бо мене твої пазурі деруть.

— Ага…

— Волосся не торкаюся, бо ти «тільки зробила укладку, а я можу все зіпсувати».

— Ось воно що…

— І як мені приголубити свою дружину, якщо вона декоративна лялька?

Святослав довго та пильно дивився мені в очі. Я не знала що відповісти. Ніяково мені було. Думала, що проблема в чоловікові. Повірила, ніби він знайшов іншу жінку. Виявилося, у всьому винна я.

— Кохана, я тебе дуже люблю. Ти ж знаєш це? – Святослав простягнув руку до мого обличчя, аби погладити мене, але через секунду різко прибрав її.

Я дивилася на нього очами повними сліз. Чому він не приголубить мене?

— Макіяж зіпсую. – Знов зімітував мій голос.

— А… Хвилинка. Почекай мене тут.

Я хутко все змила зі свого обличчя. Чоловік покірно сидів на місці і чекав на мене.

— Ну, нарешті я бачу жінку, яку покохав двадцять років тому!

Він міцно обійняв мене. Обцілував все обличчя і тихо на вухо сказав:

— Я люблю тебе будь-яку. Просто знай, що ти для мене гарна і без макіяжу.

З тих пір я обходжуся мінімумом косметики. До косметолога ходжу лише задля консультацій стосовно стану шкіри. Губи не роблю. А навіщо мені то все? Мене люблять такою, яка я є.

КІНЕЦЬ.