Наталя сказала Тетяні Михайлівні: шукаємо, мовляв, будинок для літніх людей для Катерини Павлівни, свекрухи моєї.

Біля столиці вони такі дорогі, хочеться знайти щось дешевше зараз, звичайно, адже коштів багато не маємо, та й наробляються зараз важко вони.

– Ні, ну як так виходить? Дешевше їм ще!

Про який взагалі будинок для людей похилого віку мова може йти, якщо вони самі живуть в її квартирі по сьогоднішній день?

Я, особисто, вважаю, що невістка з сином просто мають самі доглядати Катерину в її власній квартирі, і крапка, по-іншому бути не може геть.

Більше навіть мови бути не може ні про що. У неї б, можливо, і проблем ніяким з самопочуттям не було б взагалі, якби вона жила одна, та й сама лише собою займалася.

Але ж ні! Вона молодшого сина з сім’єю усім забезпечувала, скільки я пам’ятаю її, допомагала йому чим могла останні років 13.

А тепер вони її – якийсь там будинок для літніх людей шукають. Це ж треба ще долю таку!

Моя тітка Тетяна Михайлівна знає дуже багато чого про життя своїх сусідів:

Катерина Павлівна – її сусідка та хороша подруга мало не з юності, вони багато років дуже добре спілкуються, а коли обидві вийшли на пенсію, на заслужений відпочинок, взагалі стали не розлий вода, щодня зустрічаються, відпочивають на лавочці разом.

– Катерина тоді дуже часто у мене в квартирі відпочивала від своєї родини, казала, що в мене їй так добре та спокійно, – згадує сумно моя тітка Тетяна. – Каже, посиджу в тебе в тиші хоч пів години без суперечок, у тебе так добре, спокійно.

Квартира у них начебто і велика, трикімнатна, але молодший син одружився, дружину привів жити до матері в дім і народили вони трьох дітей.

14 років вони вже разом зараз живуть. Звичайно, Катерина весь цей час допомагала їм.

– З онуками сиділа своїми, виходить?

– Так робила все, що могла, все, що було потрібно, вона така людина, що без діла сидіти ніколи не буде, а тим паче, коли в хаті малі діти. То готувала, то прибирала, то з коляскою навколо будинку в сім ранку ходила – молодший онук у них неспокійною дитиною дуже був, спав взагалі тільки на вулиці в колясці.

З молодшим погуляє, додому йде, а їй уже старшого одягли – бери, в школу веди.

Я їй ще говорила – Катерино – ти героїня, тобі твої діти пам’ятник повинні поставити за те, що ти їм стільки добра зробила.

Ось тобі і пам’ятник на старості років. Будинок для літніх людей тепер вони їй шукають. Ну як таке може бути?

У моєї тітки Тетяни дітей немає і не було ніколи, вона сама, а ось у Катерини Павлівни їх двоє.

Старший її син давно живе окремо та самостійно, одружений вдруге, від першого шлюбу дитина, яка, звичайно ж, живе з колишньою дружиною, у другому шлюбі дітей немає.

Загалом в житті влаштувався сам, у мами допомоги не просив.

Старший син старається в житті всього досягти сам, маму ні в чому не докоряв і нічого не просив.

Взяли самі чималий кредит ще з першою дружиною, при розлученні якось там все поділили, і чоловік взяв другий кредит вже самостійно.

Купив однокімнатну, потім одружився.

У його дружини теж була якась нерухомість ще до шлюбу.

Свої квартири подружжя здали в оренду, і взяли спільний кредит на трикімнатну квартиру. Загалом зробили все, що могли для свого хорошого життя.

Як каже моя тітка Тетяна, все зроблено максимально розумно.

А от молодшого сина мати постійно в усьому шкодувала і постійно до останнього допомагала чим могла, і ось тепер сталося те, що сталося.

А потім Катерина Павлівна з кожним роком трішки старіла, вже не мала стільки сил та натхнення допомагати своїм діткам та онукам.

Згодом вона стала постійно говорити, що їй більше відпочивати потрібно.

Син з невісткою стали докоряти матері щоразу, що вона сама в усьому винна, адже не слідкувала за собою.

Але коли їй було до себе? Вона постійно щось робила вдома, з онуками сиділа.

З роками Катерина Павлівна вже сама догляду стала потребувати, але син з невісткою часу на неї не мають, адже в них робота, діти.

Тепер невістка Наталя говорить, що з дітьми і з свекрухою, яка зараз постійно лежить, одночасно вона не впорається, важко їй дуже, нічого не встигає зовсім.

Молодшому їх синові ще трьох років немає.

Вона зі своїм чоловіком зараз шукають відповідний будинок для людей похилого віку віку для матері.

Грошей у них, як завжди, небагато, а це зараз дуже навіть не дешево.

Тому шукають вони якийсь заклад, який буде набагато дешевший і вони зможуть оплатити його.

Моя тітка дуже шкодує свою сусідку, адже не розуміє, як можуть так вчинити діти, які живуть самі в великій квартирі своєї матері?

Їм зараз дуже важко кажуть, не справляються з усім.

Але хіба вони правильно роблять?

КІНЕЦЬ.