Ми з чоловіком давно думали про те, щоб взяти дитину з дитячого будинку. Михайло сам не має батьків та йому відомо, як це не мати батьків.

На той час у нас уже була донька підліткового віку та вона відмовляла нас від такого кроку. Проте з Оксаною якось вдалося домовитись. Ми наводили дієві аргументи, Михайло розповів про свій досвід життя в дитячому будинку, я казала, що у неї буде найкращий друг чи подруга на все життя.

Згодом ми з Михайлом поїхали до дитячого будинку та всиновили одного хлопця 14 років. На перший погляд, Олександр здався нам спокійним та слухняним хлопцем. Ми з ним трохи поспілкувалися та почали оформлення документів.

Оксані новий брат категорично не сподобався, вона казала нам, що Олександр лише в нашій присутності м’який та пухнастий, насправді ж все зовсім не так. Ми не вірили Оксані, думали, що вона просто ревнує нас до хлопця, жаліли його.

На жаль, Оксана мала рацію. До нас почали надходити скарги про те, що наш названий син постійно чіпляється до дітей у школі, хамить вчителям.

Якось ми повернулися з магазину з чоловіком та Оксаною та побачили, що двері у квартиру відчинені навстіж, вдома безлад, а Олександра немає. Коли ж ми оглянули квартиру, то побачили, що зникли усі цінні речі. Через декілька днів з’явився Олександр та нам вдалося з’ясувати, що це його дружки зробили. У нас більше не було бажання бути батьками Олександра та ми разом з Оксаною знову звернулися в дитячий будинок.

Там ми побачили дівчинку років п’яти Марійку, яка відразу приглянулася Оксані. Ми послухали доньку та подали документи на вдочеріння.

Оксана не помилилася, Марійка була дійсно хорошою дівчинкою та вони з Оксаною знайшли спільну мову.

У дівчинки непроста доля. Її батьки самі привели дитину в дитячий будинок. Для дівчинки це було справжнім шоком та вона дуже сильно цінувала усе, що ми для неї робимо.

Ми влаштували Марійку в дитячий садочок та згодом Оксана стала допомагати сестричці підготуватися до школи. Оксана раділа, коли Марійка досягала успіхів у навчання та дуже нею пишалася. Казала яка вона розумничка.

Тоді ми зрозуміли, що діти краще відчувають людей та можуть зробити правильний вибір, ми раділи, що послухались Оксану та вдочерили чарівну дівчинку Марійку.

Тепер у нас дві чудові донечки, якими ми дуже пишаємось та які стали найкращими подругами на все життя.

Оксана з радістю залишається з молодшою сестричкою, коли нам потрібно кудись відлучитися. Зараз Оксана уже навчається у старших класах, а Марійка із великим задоволенням ходить до школи. Вона каже, що їй дуже подобається вчитися. Все це завдяки старшій сестрі. Марійка дуже добре вчиться та вчителі її дуже хвалять.

КІНЕЦЬ.