– Я не хочу більше тебе бачити, – з такими словами моя мама зачинила двері за батьком. Він пішов. Назавжди. І ця подія в моєму житті стала переломним періодом.

Мої батьки розлучилися, мені тоді було 12 років. Я любила батька і не хотіла, щоб він ішов. Мама дуже важко переживала розлучення. Але сама вона своїми руками вигнала батька з речами із нашої квартири.

Потім вона багато плакала, злилася, лаяла його останніми словами. Казала мені, що він зрадив нас, що знайшов їй заміну, і що такого жінки не пробачають.

Та батько спочатку не мав наміру відмовлятися від мене, перший час я пам’ятаю, як він приходив, грався зі мною. А мама дивилася на нас, повними злості очима, ніби дорікаючи мені, що я так до нього прив’язана.

Я тоді відчувала свою провину. Хоча сама не знала, у чому винна. Це тепер я розумію, що я була дитиною, і це нормально, що мені був потрібен батько.

Зустрічі з татом завжди закінчувалися лайкою з мамою. Тато казав, що йому нема де жити, а мама відповідала, що він сам винен і це не є її проблемою. Говорила, що це він нас зрадив, а отже, повинен відмовитися від квартири на її користь.

Згодом він так і зробив. Але дізналася я це вже від бабусі. Мама дозволяла батькові бачитися зі мною, але сама щоразу була присутня на цих зустрічах. Вона могла критикувати кожну дію батька, дорікала, вказувала на його помилки.

Батько лише слухав і мовчав. Коли мама говорила, всі мовчали. Вона не давала нікому сказати ані слова.

Я бачила, як йому боляче, але нічого не могла вдіяти. Коли я намагалася захистити його перед мамою, вона тільки ще більше злилася і звинувачувала його «поганий вплив» на мене.

Традиційно з батьком ми бачилися один раз на 2-3 тижні, і мені цього було дуже мало. Мені не вистачало його. Я дуже сумувала, але мамі я ніколи не говорила про це, бо знала наперед її реакцію.

Я була дитиною, і мені важко було зрозуміти, що там між ними сталося. Це зараз, коли я доросла, я розумію, що в розлученні винні обоє.

Через рік моя мама ще раз вийшла заміж. Вона була щасливою, а я ні. На той час вона зовсім припинила пускати батька навіть на поріг. Адже це була не його квартира.

Почала говорити і йому, і мені, що її новий чоловік набагато кращий і заможніший за нього. Що для мене він буде найкращим батьком.

Батька зачіпали ці слова. Він сварився з мамою. Але тепер вона мала захисника, який попередив мого тата, щоб той навіть не наближався до нашого помешкання.

З того часу я не бачила тата. Я знала, що аліменти він платить, що бабуся часто надсилає мені подарунки, але мама забороняла їй бачитися зі мною. Навіть спочатку приховувала те, що отримує гроші і від неї також.

Мама в новій сім’ї народила дитину і була дуже щасливою, а я почувалася самотньою.

Моєму вітчиму було байдуже на мене. У нього був син від першого шлюбу, і він був надто зайнятий рідною дитиною.

А мама, яка дуже боялася знову залишитися сама, в усьому потурала йому, і теж наче забула про мене і про мої потреби.

У вітчима були гроші, для моєї мами це було головне, адже тепер ми нічого не потребували.

На мене вони особливо не витрачалися, купували мені все необхідне і по мінімуму. Проте ми часто їздили кудись відпочивати.

Мій рідний тато наче зник. Я чула від знайомих, що він переїхав в інше місто, що в нього інша родина, і там вже є свої діти. Я дуже хотіла спілкуватися з ним, але так виглядало, що я більше не потрібна йому. Це мене дуже гнітило. Мене зрозуміють ті, які як і я, росли без батька.

А якось мені хтось подзвонив з невідомого номера. Я готувалася до свого 18-го дня народження. Це був мій батько. Я була дуже рада його чути.

Тато сказав, що повернувся з родиною в наше місто. І оскільки ми тепер житимемо неподалік, він хоче познайомити мене зі своїми дітьми, моїми рідними сестрами, виходить.

Тато сказав, що має для мене подарунок, і запропонував зустрітися. А я не знаю, чи варто. Усі ці роки мама тільки й робила, що поливала батька брудом, і тепер в моїй голові засів той образ батька, який намалювала мені мама.

Вона говорила, що він був дуже поганим чоловіком, пив і завжди приносив мало грошей додому. А ще, він їй зрадив, а зраду вона мене вчила – не можна пробачати.

Хоча ніхто з нашої рідні та знайомих це не підтверджує. Навпаки, кажуть, що він був трудягою і постійно зникав на роботі. Та й я сама не пам’ятаю такого, але ж я була маленькою. Тепер мені важко судити, на чиєму боці правда.

Минуло стільки років, і за цей час він жодного разу не намагався вийти зі мною на зв’язок навіть через бабусю. А тепер хоче спілкування. Навіщо? Не знаю, про що з ним говорити.

З мамою та вітчимом теж немає, і ніколи не було близьких стосунків. Мама завжди намагалася мене контролювати. Нав’язувала свою думку і не забувала говорити гидоти про батька, нагадуючи, що він мене покинув.

Але пам’ятаю, як вона провокувала сварки з ним. Пам’ятаю, що завжди навмисне робила йому боляче. Ці сцени наміцно засіли в моїй голові.

Це було дуже неприємно, тато від такого життя втік, а я не змогла. Я можу тепер з впевненістю сказати, що мама теж була багато в чому неправа.

З татом я таки зустрілася через не хочу. Він сказав, що не стало моєї бабусі, його мами, і він хоче подарувати її квартиру мені.

А моя мама виявилася категорично проти, щоб я приймала від “цього зрадника”, як вона сама його називає, будь-які подарунки.

Що мені робити, я просто не знаю. Приймати від батька квартиру і перестати спілкуватися з мамою? Чи залишити все як є, і ніяких подарунків від тата не брати?

Джерело