У мого батька з мамою був другий шлюб, мати тиха, спокійна, відразу після школи вийшла за нього заміж. Тато красивий, видний, з гарною посадою.

Він на 10 років старший за маму, розлучений, двоє дітей. З мами він знущався страшно, ображав та гуляв. І нас ображав часто.

Стільки років минуло, а я досі в жаху прокидаюсь, згадуючи його образи над мамою. Батько обіймав високу посаду, але скотився, спився. Тим не менш, тримав нас у страху.

Мама все життя терпіла, пробачала і намагалася у всьому йому догодити, але це не рятувало її. Вона навіть заплющувала очі на його зради, а він і не приховував.

Скрізь, у всьому звинувачував її, його родичі теж змивалися з неї. Тільки брат тата поважав маму, шкодував.

Він директор школи, тато його побоювався і під час його нечастих приїздів ставився до мами спокійно. Але одного разу тато жорстоко образив маму і вигнав надвір, у чужому місті, куди вони нещодавно переїхали. Мама звернулася до правоохоронців. Але оскільки тато обіймав високу посаду, вони приїхали, мовчки розвернулися та поїхали.

Мама зателефонувала братові тата. Той, схопившись на мотоцикл серед ночі, поїхав на допомогу, але не впорався з керуванням. Загалом поховали його.

Оскільки він був дуже поважною людиною, людей зібралося багато, усі звинувачували маму. Чомусь татові приносило задоволення, якщо маму хтось ображав.

Якось була свідком, як товариш по чарці тата лаяв її, мама плакала, батько реготав. Мама ніколи не пила, але вона мала сидіти за столом, розливати їм, і співати їм пісні (у неї був дуже гарний голос), а вранці йти не виспавшись на роботу.

До речі, і ми зашугані, слово проти боялися сказати, боячись образ, теж усю ніч не спали, вранці йшли на заняття. Я легко вступила до інституту.

Грошей не було, в одній сукні, в рваному взутті всі 5 років провчилася. Тяжко було дуже.

Я ні з ким не спілкувалася, із занять одразу додому, не дай боже затриматися. Їсти нам не було чого, зате з напоями не було проблем.

Якось із сестричкою пішли до церкви, одягнені погано, але одна жінка похилого віку почала кричати на нас, що ми не маємо права заходити в такому одязі, нам було дуже соромно, ми так намагалися приховати своє важке становище. Навіть на дорогу нам доводилося рахувати копійки.

Якось дісталися, а тут таке ставлення. Коротше, пішли до церкви, купили свічку, підійшли до однієї ікони, загадали бажання.

Це потім ми зрозуміли, що знову ж таки здійснили гріх. Адже ми нехрещені, до церкви виявляється, повинні заходити тільки хрещені.

Довго я боялася людей, із хлопцями взагалі не спілкувалася. І лише після смерті батька вийшла заміж, теж за розлученого.

Він був першим і залишається єдиним чоловіком. Є діти. Чула від інших, та й він сам казав, що колишня дружина гуляла, була дуже красивою і владною, через що він і пішов від неї.

Тепер він мене звинувачує, що я гуляюча, дівчаток наших спільних, змалку ображає нецензурними словами. Приходить із роботи рано, лежить на дивані.

Я приходжу пізно, біжу їсти готувати, з дітьми займатися, не все встигаю, на мої боязкі прохання, хоча б м’ясо поставити на газ, поки закипить, я приїду, починає кричати, що я погана господиня.

Молодшого із садка старша дочка забирає. Вчиться з ранку, в морози йде додому, поки взуття на батареї сохне, робить уроки, біжить у садок. Якось з температурою пішла в садок, додому абияк дісталася, по дорозі, посидить, легше стане, і знову удвох ідуть. 5 років різниця між дітьми.

Я спробувала поговорити із чоловіком, але знову нарвалася на скандал. Він добре заробляє, у мене стільки серйозних захворювань.

Боюся, недовго мені жити, якщо втекти від нього, що зі мною трапиться, кому діти потрібні? Не втекти, на нього страшно залишити.

Намагаюся думати тільки про хороше, але з кожним днем все важче. Його рідня якщо ми їдемо до них, починають обурюватися, що діти, то їм палас бруднять, то їдять, хоч вони їх бояться, без попиту, зі столу нічого не беруть, додому заходять, опустивши голови.

Останньою краплею стало, що їхня дитина на 2 роки старша, почала ображати мою дочку, а всі сміялися, дочка ридала. Я перестала возити до них дітей, і сама перестала їздити, не сварилася.

Не чекаючи від мене такої реакції, чоловік був шокований. Але змирився.

П’є, ось чого, боюся, адже діти маленькі, та й по тверезості особливого кохання не бачу. Мене мучить одне питання: чому люди, коли мовчиш, увесь бруд на тебе можуть вилити, якщо ти беззахисний, намагаються добити? Невже безкарність може так крутити голову?

КІНЕЦЬ.