Цього року, взимку, мої діти тоді занедужали якраз, на жаль. Чоловік також, до того всього. Я одна вистояла якось, сама не розумію, як мене минуло це все, але на лікарняний пішла, звичайно, щоб піклуватися про всіх своїх рідних людей, яким не солодко зовсім було.

Якщо коротко: я однією рукою помішувала, готуючи, курячий бульйон, а другою поїла всіх малиновим чаєм з медом та калиною, щоб швидше підняти на ноги. Свекруха тоді відразу зателефонувала мені, поспівчувала, звичайно ж:

– Я б приїхала, допомогла б тобі, але, сама розумієш: у мене робота, до Нового року всього декілька тижнів залишилося, гроші мені дуже потрібні зараз, часи зовсім стали складні. Не можу я просто вихідний лишній взяти, втрачу дуже багато грошей. Ти там давай, тримайся!

– Дякую, – мало не заплакала я від такої підтримки, зворушена її останньою фразою, якось так сумно стало після цих слів. Ото допомога – подумала я.

– Але я ж нормальна людина, так що допомога від мене буде. Чекай! Якось буду викручуватися, звичайно.

– Не потрібно нічого, не хвилюйтеся, я вже якось впораюся сама, – відповіла я свекрусі, адже думала, що вона це все сказала просто так, для слова, аби я не дуже образилася на неї.

– Потрібно, доню, потрібно. Добре, давай, чекай дзвінків! Давай-давай.

Яка допомога? Яких дзвінків чекати? Все було незрозуміло якось для мене. Та я вже й думати про це не хотіла, бо мені було вже чим зайнятися.

Але, знаючи матір свого чоловіка Тамару Дмитрівну, вона явно щось задумала там собі. Інакше вона не вміє і я це знаю дуже добре, вона у нас така. Плюсом було те, що приїжджати моя свекруха не збиралася до нас зовсім і я вже це зрозуміла. Та й куди їхати, якщо чесно, щоб ще у нас тут занедужати самій? Кому від того легше буде?

Вона дуже охайна людина, не хотілося червоніти перед нею за неприбрану квартиру і пустий холодильник вдома.

Я не встигала навести порядок, адже поки приготувала чай чоловікові, діти розсипали всі іграшки по кімнатах, поки зібрала іграшки, усі в фарбі, бо вони малювали. У мене вже зовсім не було сил. Звісно, я раділа, що вони граються, а не лежать, але сил доглядати за ними у мене було все менше.

За два дні до дзвінка свекрухи звичайним сніданком, обідом і вечерею для мене з чоловіком стали напівфабрикати: пельмені, вареники, макарони з сосисками та яєчнею. На каші, омлети і супчики дітям я ще якось знаходила сили. Думаю усі мене зрозуміють, як то.

А хвилин десь через 30, точніше не скажу, після дзвінка Тамари Дмитрівни мій телефон задзвенів знову, сповістивши про вхідний дзвінок.

– Добрий день! Мене звуть Тетяна, я – менеджер кафе. Вам зараз зручно розмовляти?

– Доброго дня. Так, звісно, маю декілька хвилин.

Кафе мені це добре відоме, адже ми всією сім’єю часто туди ходимо. І просто так, пообідати, і всі свята там відзначаємо, воно близько біля нас. Ціни там гарні і готують багато страв, які можна діткам маленьким, загалом, наче домашня кухня.

– Щовечора протягом тижня, починаючи з сьогоднішнього дня, до вас буде приїжджати кур’єр з готовими гарячими вечерями. Всі страви підібрані з урахуванням віку дітей. На який час призначити доставку? Все вже оплачено, ми маємо замовлення таке.

Я ледве відповіла, для мене це було неочікувано. Не відразу могла зрозуміти, що сталося.

Не встигла я прийти в себе, як мене ощасливив ще один дзвінок. Менеджер клінінгової компанії повідомила, що мені оплатили виїзне прибирання квартири. Так само була озвучена умова виїзду: залишити заявку напередодні.

Яке відчуття було у мене на душі – не передати. Я набрала Тамару Дмитрівну, щоб щиро їй подякувати, але й слова сказати не змогла. Мовчки заплакала в телефон.

– Ну що ти, доню, все добре буде, перестань, чуєш мене. Всі дітки хворіють, тобі треба тільки почекати цей непростий період в житті. Озирнутися не встигнеш, як вони по садках розбіжаться, виростуть дуже швидко. Ось тоді тобі трішки легше стане, але й теж не особливо. Не розкисай там у мене, зберися, думай про майбутнє. Одужуйте там швидше, а новорічні свята проведемо у мене, я все приготую сама і подарунки вам теж. Ти ще сумуватимеш за тими часами, коли діти були малі.

– Дякую!

– Не варто дякувати мені ад так. Я не зробила нічого особливого. Все, цілую, побачимося. Якщо вже зовсім не під силу буде – телефонуй мені. Передавай діткам та синові привіт від мене!

Вечері були дуже смачні, дівчинка привітна з клінінгу – старанна. Чоловікові та діткам ставало краще з кожним наступним днем. Я зрозуміла, що ми не одні, у нас є надійна опора та підтримка у непростий час. Я могла відпочити й сама. Мені дуже пощастило з матір’ю чоловіка. Тепер я маю другу маму, хорошу та турботливу людину.

Скажіть, а чи є ще в когось добра свекруха така?

Джерело