– Яке день народження? Досить! Це ти правильно сказав! Я тільки поховала діда і влаштовуватиму веселощі для тебе? Ні! У мене немає грошей на продукти, я не маю настрою, і нарешті – це просто не по-людськи!

– Лізо! Ти ж пам’ятаєш, що в мене завтра день народження!
– Звичайно, пам’ятаю.
– Все, як завжди. Мої батьки приїдуть до трьох. З ними приїде сестра. Решта до чотирьох. Ти все знаєш, не перший рік одружена.
Передай своїм запрошенням. Як завжди. Добре?
– Ага. Олеже, ти хочеш влаштувати своє свято завтра?
– А коли? День народження лише раз на рік. Воно завтра, отже, і свято завтра. А що ти мені приготувала у подарунок?
– Подарунок? Свято? А ти не знаєш, що я тільки зайшла у хату. Мені потрібно прийти до тями. Я тебе просила поїхати зі мною на похорон діда?
– У тебе знайшлися вагомі причини відмовити мені. Твоїй сестрі терміново знадобилася допомога.
– Їй справді треба було допомогти! Вона б усіх сусідів затопила, а це п’ять поверхів.
– А з сантехніків у нас – ти один! У великому місті їх більше немає.
– Вона не має грошей на сантехніка, це дорого!
– А ти у нас дешевий і нарозхват!
– Ліза, досить, це вже не смішно!
– Досить! Правильно сказав. Я тільки поховала діда і влаштовуватиму веселощі для тебе? Ні! У мене немає грошей на продукти, я не маю настрою, і нарешті – це просто не по-людськи!
– У тебе немає грошей? Але ж ти знала про мій день народження, мала заздалегідь готуватися!
– Непередбачені обставини.
– А до чого тут я? До чого мої гості?
– А до чого тут мої гроші? Купуй все сам, та готуй для них! Своїх родичів від твого імені я запрошувати не буду.
– Ми ж не перший рік разом! Я купую напої, а ти – все інше і готуєш. Давай не порушуватимемо традицію!
– Ти мене не зрозумів? Я не можу веселитися отак одразу після похорону діда! Якщо ти вважаєш інакше, то роби все сам.
– Я ж усіх запросив! Як ти можеш?
– Можу! Я втомилася, й піду відпочивати. За ці дні я спала дуже мало.
Олег так і не зрозумів дружину, він вирішив, що Ліза просто втомилася з дороги, і завтра обов’язково зробить йому свято. Все як належить.
Нехай своїх і не запрошує, так навіть краще. З його боку – п’ятнадцять гостей. Виспиться дружина, й обов’язково все приготує.
Все, як завжди: салати, м’ясна нарізка, бутерброди з рибою та ікрою, рулетики, тарталетки, котлети, смажена риба, запечене м’ясо…
Олег уявляв у себе в голові повний стіл. Ще й шашлики, а може бути й лазню наступного дня. Завжди так було.
Ліза прокинулася лише о десятій, і то Олег її розбудив. Час готувати.
– З днем народження, – сказала вона.
– Вибач, подарунок зроблю пізніше. Просто не встигла викупити.
– Добре. Так, звичайно, не правильно, але я почекаю.
– Каву тобі зварити?
– Так. І подивися, котра година, – час починати приготування, а в тебе ще продуктів немає.
– Я тобі вчора все сказала!
– Ти хочеш зіпсувати моє свято? Ти не розумієш?
– Як тобі ще пояснити? Це ти мусиш мене зрозуміти! Сьогодні лише п’ятий день, як не стало мого дідуся.
– Та, що ти з ним… ти й так останній рік з ним носилася, як із писаною торбою! А спадщину він тобі лишив? Багато?
– Про це навіть думати зарано.
– Але ж ти повинна знати!
– У нього три онуки, крім мене.
– А ти одна за ним доглядала. Ти єдина та улюблена внучка. Він нам і на цей будинок відвалив чималу суму. Він багатий! Був…
– Ти витратила гроші для мого дня народження на його похорон. А у нього ж пенсія була велика, де вона? Треба було взяти.
– Тобі не здається, що це не твоя справа! Я просила у тебе моральної підтримки, але ти вирішив інакше.
– А тепер ти мені мстиш і я буду без дня народження?
– Це не помста! Готуй свято та веселись. Я в цьому не беру участі, і до гостей не вийду!
– Ось як!
– Твоя рідня приїде за годину до друзів, – хай поможуть. А ще краще, перенеси зустріч у кафе.
– У кафе? А це ідея! Хоча, ні. Всі ж їдуть на дачу, в лазню. У кафе так не розслабитись. Ні. Не впирайся, ти завжди була кращою.
– Це не дача, а наша хата! Різниця величезна. Ні! Замов готову їжу. Я в цьому не беру участі.
Ліза підійнялася на другий поверх у спальню, та відчинила ноутбук. Повідомлень зі співчуттями, багато. Вона почала писати відповіді, доки не натрапила на дивний лист із фотографіями.
На них був Олег із якоюсь вульгарною дівкою. Саме з дівкою, інакше не назвеш. Її відвертий одяг та руки Олега на м’яких частинах її тіла. Монтаж?
Ні, Ліза чудово зналася на цьому. Під фото було ще повідомлення. Потім посипалися більш відверті фото з датою та часом. Саме, коли тік кран у сестри Олега і пізніше. Дуже свіжі!
Просто гарячі новини! Емоцій не було. Після похорону вона була в якомусь спустошеному стані. Олег її не підтримав у потрібну мить, а тепер вимагав свята? Треба – отримає!
Вона видрукувала фотографії, та акуратно поклала їх у подарунковий конверт для грошей. Вийшов великий товстенький подарунок. Потім вона спустилася на кухню, зробила собі бутербродів та каву, і знову пішла до кімнати.
Олег замовив готову їжу. Ліза спостерігала, як приїхала доставка. Потім почали збиратися гості. Свекруха зайшла до неї в кімнату.
Ще раз висловила співчуття, і звичайно ж натякнула на її погану поведінку:
– З чоловіком так чинити не можна! Ти хоч подарунок для нього приготувала?
– Подарунок буде, – Ліза показала значний конверт. – Якщо зібралися, то святкуйте. Виганяти зараз вас не буду.
– Гарний подарунок! Заради такого можна тебе пробачити, – свекруха вже підрахувала, скільки може бути в конверті. – Відпочивай. У тебе були тяжкі дні. Я піду до гостей. Хтось має там розпоряджатися.
– Так. Я спущусь лише привітати його. Пізніше!
Ліза під оплески вручила подарунок чоловікові. Вона знала його звичку одразу заглядати в конверти. Та й мати йому, напевно, повідомила.
– Оце справжня дружина! Скільки? – питали всі.
Олег відкрив конверт, й завмер. Очі забігали, руки затремтіли, а слова зникли.
– Порахувати не можеш? Дай сюди! – захмеліла мати вихопила конверт і всі фотографії розлетілися. Деякі впали на стіл, інші на підлогу.
– О!
– А!
– Ха!
– Що це? Ліза! Що це таке? Що ти собі дозволяєш?
– Це ваш син дозволяє! З днем народження, Олеже! Бажаю щастя в особистому житті! Я вже подала на розлучення в Дії. Так, що – святкуй!
Олег не чинив опір. Йому довелося зібрати речі й поїхати разом з мамою того ж вечора. Він намагався ділити разом нажите, але гроші на будинок були батьків Лізи, а ще діда, того самого.
Пів року минуло і Ліза отримала у спадок пристойний рахунок у банку. Дід поділив на всіх онуків та дітей. Нікого не забув.
Звичайно Лізі дісталося більше, але в образі ніхто не був. Всі знали, що це Ліза поралася з дідом до останніх його днів – тож це справедливо…
А ви як вважаєте, слушно вчинила Ліза? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.