Якби Віра мені хоч слово сказала, що догадується про іншу жінку в моєму житті, я б подумав, як усе залагодити. Але ж ні, вона мовчала, і навіть влаштувала на мій 45-й ювілей шикарне свято, в якому розсекретила свій подарунок – розлучення! Річ у тім, що я цю Ірину не кохаю, просто час від часу зустрічалися. Ну яка ж це зрада? Я жив з Вірою, з нею в мене двоє чудових дітей, і я не збирався нічого змінювати. Але вона просто взяла і викреслила мене зі свого життя

Якби Віра мені хоч слово сказала, що догадується про іншу жінку в моєму житті, я б подумав, як усе залагодити. Але ж ні, вона мовчала, і навіть влаштувала на мій 45-й ювілей шикарне свято, в якому розсекретила свій подарунок – розлучення!

Річ у тім, що я цю Ірину не кохаю, просто час від часу зустрічалися. Ну яка ж це зрада? Я жив з Вірою, з нею в мене двоє чудових дітей, і я не збирався нічого змінювати. Але вона просто взяла і викреслила мене зі свого життя.

– Станіславе, ти мене змусив це зробити, – сказала вона, коли вручала мені ті документи на святі.

– Що ти вигадуєш? Ми ж нормально жили! Я ж не покинув тебе, – відповів я, нічого не розуміючи.

– Нормально? Ти ж навіть цього не заперечуєш. Ти не заперечуєш в своєму житті іншу жінку! – її голос тремтів, але вона трималася.

Я стояв мовчки. Що тут заперечувати, якщо вона вже все знає? Але, на мою думку, це була просто її надмірна емоційність. Ну зустрічався я з Іриною кілька разів на місяць – це ж не причина для таких радикальних рішень.

Після свого ювілею я переїхав до мами. Вона зразу сказала, що буде розмовляти з Вірою.

– Невістка в мене добра, не вперта. Вона тебе досі любить, я це бачу, – говорила мама, готуючи мені вечерю. – Треба їй пояснити, що це непорозуміння. Жінка не має права розвалювати сім’ю через такі дрібниці.

Мама пішла до Віри через кілька днів. Повернулася сердита, бурчала щось про те, що сучасні жінки надто самостійні.

– Сказала, що це її остаточне рішення! Уявляєш? Ти ж її чоловік! Як вона може так вирішувати сама?

Я відчув щось схоже на роздратування. Ну добре, я визнаю, десь у чомусь винен, але хіба це не перебільшення?

Наступного дня я зателефонував Вірі.

– Ти не хочеш обговорити все ще раз? Ми ж стільки років разом.

– Станіславе, це обговорювати немає сенсу. Я тебе попереджала, ти мене не слухав.

– Та ну, Віро, ну що ти починаєш? Це ж нічого не значило, – я намагався зм’якшити її тон.

– Нічого не значило? А про мене ти взагалі думав?

Віра поклала слухавку, а я залишився сам зі своїми думками. Чим більше я думав, тим більше мені здавалося, що вона надто перебільшує. Я не залишив сім’ю, продовжував утримувати дітей, і взагалі, що це за мода така – робити щось з нічого?

Скажіть мені, може, я й справді щось не розумію? Чи це нормально, що жінка так реагує на якісь сторонні стосунки, які навіть нічого не значать? Чому вона не захотіла поговорити спокійно? Я ж був готовий все обговорити!

Чи можливо це якось виправити? А якщо так, то як мені до неї підійти?

Джерело