Не було б турбот, поїхала б на заробітки до Італії. А тепер опинилася у ситуації, з якої не знаю, як вибратися
Все своє життя я прожила в Україні. У мене була чудова сім’я – коханий чоловік, прекрасна донька, улюблена робота. Але все змінилося, коли чоловіка не стало.

Після його смерті почалася чорна смуга: мене скоротили на роботі, і я залишилася без засобів до існування. Цілими днями сиділа вдома, занурена в свої думки та сльози. Так минув рік.

А потім донька повідомила, що виходить заміж і переїжджає до Одеси. Це далеко від нашого дому в Рівному, і я залишилася зовсім одна.

Новий етап у житті: робота за кордоном
Коли донька поїхала після весілля, я довго не роздумувала й прийняла пропозицію подруги вирушити на заробітки до Італії.

Я не боялася роботи, добре знала англійську, а подруга допомогла мені влаштуватися в заможну сім’ю доглядальницею для чоловіка на ім’я Мартін. Йому було 55 років – не старий, але він сильно постраждав у ДТП і потребував реабілітації.

Ми швидко знайшли спільну мову. Мені 45, ми майже ровесники.

Мартін виявився цікавим співрозмовником, і з часом я зрозуміла, що нам добре разом. Я не помітила, як між нами з’явилися почуття.

Неочікувана новина
Через рік я дізналася, що вагітна.

Батько дитини – Мартін.

Я була приголомшена.

Мені 46, я не планувала народжувати. Як відреагує моя донька, яка теж чекає на дитину? Як так сталося, що одного року я стану і матір’ю, і бабусею?

Все здавалося мені кошмаром.

Мартін, дізнавшись про вагітність, був на сьомому небі від щастя. Він давно вдівець, у нього є дорослі син і донька, навіть онуки. Він запропонував мені одружитися і разом виховувати дитину.

Але його діти сприйняли цю новину дуже негативно.

Звинувачення та розчарування
На мене обрушився шквал звинувачень:

– Ти спеціально завагітніла, щоб отримати частину спадщини!
– Думаєш, татові гроші тобі дістануться?
– Ти приїхала в Італію, щоб залізти в наше життя?

Ці слова боляче вдарили мене.

Я ніколи не зазіхала на їхнє майно. Мартін завжди дбав про своїх дітей – у кожного є будинки, машини, подаровані ним. Але тепер наші стосунки були зіпсовані назавжди.

Стою перед вибором
Я не хочу жити в Італії, та й відносини з дітьми Мартіна вже не налагодити.

Але повернутися в Україну і самостійно виховувати дитину в моєму віці – непросте випробування.

Я почуваюся розгубленою.

Переді мною складний вибір: залишитися тут і боротися за своє місце в житті Мартіна чи повернутися на батьківщину і виховувати дитину самотужки?

Що б ви зробили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.