Якби мені хтось сказав, що на старість літ я буду радіти невеличкій хатинці в селі, я б не повірила. Я люблю театри, кіно і запашну каву з коліжанками, але прийшов час спокою. Степан у всьому мене підтримує. Ми консервуємо на зиму все вирощене власноруч. Також на канікули до нас приїжджають внуки, яких ми обожнюємо. Але в нашій сім’ї є одна традиція, яку не дотримуватися не можливо. Спершу онуки “бурчали”, але з часом таки змирилися
Це було наше найкраще зі Степаном рішення.
Я народилася і все своє життя провела в місті. Колись, на таких як я, казали – “дитина асфальту”. Я їздила на канікули до бабусі в село, але це було не так часто.
Після того, як ми з чоловіком вийшли на пенсію, ми купили собі невеличкий будиночок в селі і використовуємо його як дачу. Раніше я думала, що не зможу обійтися без міста, але з роками велике місто стало для мене мурашником, де повно туристів влітку, тому ми з чоловіком втекли на природу. І ми в захваті від цієї ідеї!
Я люблю театри, концерти та каву з подружками. “Що ти будеш робити в сільському будиночку весь день?”, – запитувала мене подруга, з якою ми зустрілися в Черкасах.
Я сама собі дивувалася, але прийшов час, коли я просто захотіла спокою.
У нас є город, де ми вирощуємо овочі, і сьогодні нам можуть позаздрити всі, адже він насправді нас виручає! Вирощуємо огірки, помідори, зеленину, моркву, редис, салати, також маємо полуницю та малину. Я навчилася консервувати, тож у нас є вітаміни цілий рік – і мій чоловік мене у всьому підтримує і допомагає. Ми тут щасливі!
У нас зі Степаном дві дочки, одна з них подарувала нам двох онуків, вони наші помічники. Кожного разу, коли вони приїжджають до нас з дідусем – ми насолоджуємося не тільки роботою, але й розвагою. Сюди люблять їздити хлопці, тому що тут для них чудовий майданчик – природа, ліс, поля… словом, усе те, чого немає в Черкасах.
А ще у нас є собачка, а коли ми в місті, за ним доглядають наші сусіди, які живуть в селі круглий рік. Ми іноді сміємось, що наш Барсік охороняє відразу дві сім’ї.
В певний період року ми разом ходимо в ліс по гриби, ягоди чи просто подихати цим неймовірним повітрям.
У другої дочки також є син, але він ще малий, тож без мами він тут не був, але я думаю, що через рік ми з дідусем будемо приймати в себе на дачі усіх онуків.
Нам тут чудово, особливо з онуками. Але у нас є одне правило – після приїзду хлопці кладуть мобільні телефони в коробку, і ми їм їх видаємо лише ввечері на хвилину, щоб зв’язатися з батьками чи друзями. Спочатку бони дещо обурювалися, та на даний час з цим все гаразд.
А як ви проводите час з онуками? Як боритеся з тими телефонами, які забирають у дітей дуже багато часу?