Чоловік Наталі з братом майже одного віку, різниця між ними десь всього півтора року, весілля грали теж практично вони одночасно.

У Наталі було весілля всього на місяць раніше, ніж Валентини – дружини брата чоловіка. Але ось ставлення з боку свекрухи до жінок, своїх двох невісток, було і є прямо протилежним, чомусь.

– Свекруха свій вибір зробила на користь дружини молодшого сина, Валентини. У неї в розмові лише одна Валя і все. Ще й в приклад мені її ставить постійно. Хоча, я вважаю, що незаслужено. Ми з чоловіком Михайлом живемо в квартирі, яка мені дісталася від моєї бабусі, а Віра з Олегом орендують однокімнатну квартиру в тому ж будинку, де живе сама свекруха.

Я працюю, а інша невістка свекрухи просто сидить вдома з дитиною, причому виховує вона сина, якого народила до шлюбу, це не рідна дитина Олена. Ми допомагаємо свекрусі у всьому, а брат мого чоловіка Олег постійно тільки у мами гроші просить. він вміє дуже добре скаржитися на своє важке життя.

Допомога свекрухи полягає не тільки в грошах, які старший син дбайливо постійно дає своїй мамі щомісяця.

Михайло, або сама Наталя постійно кудись когось возять на своїх автомобілях, добре їх у них два: то віру з дитиною в лікарню, то свекруху на дачу з розсадою та насінням, або в магазин чи супермаркет, адже важкі сумки вона донести не може, адже звикла, що її мають возити.

– Дача – це окрема тема, тут навіть згадувати не хочеться про це. Ми виїжджаємо відразу на двох машинах, веземо свекруху, Віру з її чоловіком і дитиною, двох собак, розсаду, ящики, мішки з чимось, або добрива. Працюємо на дачі теж переважно ми з Михайлом, ну іноді і свекруха робить там, що може, звісно, важчу роботу залишаючи нам. А Віра з чоловіком Олегом і сином розважається, відпочиває, книжки читає якісь, лежачи в гамаку, з собаками грається.

Свекруха і сама Віра виправдовувалися тим, що за маленькою дитиною потрібно дивитися ретельно, батьки мають бути біля неї постійно.

Хоча хлопчик вже й не дуже малий, перший клас закінчив, він цілком може гратися самостійно і немає необхідності ходити і щомиті за ним дивитися.

– Дуже сумно, що я не буду для свекрухи хорошою ні, скільки б не старалася і не вкладалася в сім’ю і душевно, і фізично, і матеріально. І вся ця нескінченна допомога мені абсолютно не потрібні, я просто виходить, догоджаю матері свого чоловіка. Але вона зовсім не цінує це.

Наталя з Михайлом дійсно, заробляють дуже добре їм набагато легше купити і картоплю, і огірки і полуницю, або ще якусь городину. Хоча купувати і так доводиться, тому що практично все, що вирощується на тій невеличкій ​​дачі йде Людмилі з Романом і свекрусі. Свекруха, не соромлячись, щоразу накладає Людмилі повні сумки:

– Ой, полунички зібрала велику миску, це синові Людмили, ми обійдемося. Огірочки ж гляди, Вікторіє, не чіпай, я вже їх Людмилі спакувала, їм потрібніше, вони погано живуть, а ви і самі все купити собі можете. Ні, картоплі молодої я тільки Людмилі накопала, а ви почекаєте.

Свекруха права в одному: Людмилі дійсно потрібніше. Але могла б жінка вже і роботу знайти, дитина в неї вже не така й маленька. А ще, могла б і сама постаратися і допомагати на городі, раз ягоди, овочі і зелень потрібні їй так.

– Після того, як мені навіть пучок кропу взяти не дозволили, бо Людмила вирішила насушити зелені на зиму, я вже зовсім образилася. Сказала чоловікові, що ноги моєї більше на дачі не буде. Ні в якості безкоштовної робочої сили на благо Людмили, ні в якості водія. Микола мене підтримав у моєму рішенні, йому на всю цю комедію дивитися набридло. Та й прикро. Одні відпочивати приїжджають, інші – працювати з ранку до ночі. Що після цього почалося – не передати словами.

Усі рідні стали говорити, що у Вікторії з Миколою зовсім немає совісті. Мовляв, живуть самі дуже забезпечено, а працювати не бажають, щоб хоч якось допомогти вже давно немолодій мамі і бідній сім’ї рідного брата.

А те, що тепер на дачу доводиться їздити на електричці сподвигло свекруху на справедливу, на її думку пропозицію своєму синові Миколі:

– Миколо, одну машину ти повинен подарувати своєму братові, так буде краще для всіх. Він і буде нас возити на дачу, раз ви відмовилися допомагати рідній матері. У вас машини дві, зараз пальне дороге. дві вам точно не потрібні. Брат і без машини, і орендує квартиру, Вірочка у нас не працює, їм взяти такі гроші просто нізвідки, так що так буде справедливо. Треба ділитися з рідною людиною, зараз часи важкі.

– Я, звичайно обурилася, але ми і не думали робити такі шикарні подарунки. Але мати чоловіка не хотіла облишати своє затії, почалися нескінченні дзвінки до нас, стала прямо говорити Михайлові, що вона напише дарчу на свою квартиру і дачу на брата чоловіка, а йому не дістанеться нічого.

Тут вже і Михайло не хотів мовчати, добре, нехай роблять, як знають, тільки б потім мама не пошкодувала про рішення, братик може і їй самій на двері вказати, куди вона після цього піде.

Свекруха подумала добре і подарувала молодшому синові тільки квартиру, з дачею вирішила почекати. А Михайло перестав щомісяця давати мамі гроші, як колись, таку собі надбавку до пенсії, все одно ці гроші забирав брат.

– Ну і що б ви думали? Пів року минуло, дзвонить свекруха і скаржиться, молодший синок і його дружина вказали їй на двері, щось там вони не заладили між собою. Просить слізно нас, щоб ми перевезли її речі на дачу, а в квартиру вселяється молодший син з Вірою, дитиною, ще і другу дитину чекає Віра, тому для матері там місця немає зовсім.

Матері речі Наталя з Михайлом перевезти звичайно допомогли, добре, але взимку на дачі абсолютно неможливо жити: будиночок легенький, дерев’яний, опалення немає.

Порадилися Наталя з Михайлом і взяли однокімнатну квартиру в кредит, в квартирі буде жити свекруха.

– Вдячна мати чоловіка? Так, дуже. Так ще незадоволено просила недавно нову квартиру на її ім’я переписати, а то, мовляв, не порядок: вона там не господиня, відчуває себе недобре. Михайло відмовився, тому що у матері його ще вистачить розуму і її відписати на молодшого синочка і його таку недобру дружину. Матір незадоволена дуже після відмови, але мовчить, жити їй все одно ніде, виходу немає. А ще подейкує, що треба розсаду після Нового року ставити пророщувати: скоро на дачу, а молодшій дочці Віри будуть так вітаміни потрібні. Ми відразу сказали, вже серйозно і твердо: на нас в дачних справах своїх навіть нехай не розраховує.

Свекруха й досі ображається на нас з чоловіком, а на ту другу невістку ні слова недоброго не сказала. Все захищає її, бо їм, бачте, важко. Як можна бути людиною такою?

КІНЕЦЬ.