Після обіду Таїсія сиділа на кухні біля вікна й насолоджувалася чаєм із цукерками, коли помітила, як на подвір’я зайшла сусідка Валентина і привітно махнула їй рукою. Таїсія у відповідь запросила її жестом заходити.

Валентина увійшла.

— Привіт, сусідко!

— Привіт, Валю, проходь і сідай, зараз наллю тобі чаю, дивись, які цукерки в мене! Учора Олег з онукою приїжджали, ось привезли, завжди мене балують солоденьким. Цукерки – дорогі й смачнющі, давай пригощайся.

— Ага, я бачила вчора машину Олега біля твоїх воріт. Молодець він у тебе, не забуває матір, — присіла до столу Валентина і зробила ковток з чашки. — Ох, які смачні цукерки, і справді, Тасю.

Жінки розговорилися, обидві були на пенсії. Валентина живе з чоловіком, а от Таїсія сама.

Вісім років тому поховала чоловіка, так і жила на самоті.

Діти й онуки провідують часто, допомагають із городом. Відтоді, як не стало чоловіка, про чоловіків навіть і не думала, вирішила, що вже й не варто ні з ким знайомитися.

Свого Колю Таїсія любила всім серцем, жили душа в душу.

Працьовитий був чоловік, будинок, у якому живе Таїсія, збудував сам, своїми руками давно, ще замолоду. Але будував добротний, завжди казав:

— На наш вік із тобою, Тасенько, вистачить, ще й треба, щоб синові дістався будинок у гарному стані, — дружина допомагала й підтримувала чоловіка в усьому.

Багато жінок на роботі заздрили Таїсії:

— Яка ж ти щаслива, чоловік любить тебе, піклується. А ти прямо цвітеш!

— Так, мені пощастило з моїм Колею, але ж я ще й сумнівалася, виходити за нього чи ні. Вітька проходу не давав, але він занозистий був, та й спритний дуже. Тож мій Коленька виявився турботливим і рукатим. Гарний із нього вийшов чоловік і батько. Ні на хвилину не пошкодувала, що за нього вийшла заміж.

Усі вісім років Таїсія не забувала про свого чоловіка, та й як забути?

Усе в домі нагадувало про нього, а Олег — син — просто копія свого батька.

Але від самотності все-таки страждала.

Олег із сім’єю живе в місті, а вона — в селищі. Не скаржилася, звісно, на свою самотність, але інколи хотілося, щоб хтось був поруч, з кимось поговорити.

Хотілося, щоб її хтось вислухав, піклувався про неї, підтримав.

Валентина випила кухоль чаю, похвалила смачні цукерки і раптом повідомила таємничим голосом:

— Тасю, а я ж до тебе не просто так, а з пропозицією.

— Ой, чи то? А вже просто так і не можна? — сміялася Таїсія. — Ну, викладай, що в тебе за пропозиція.

Валентина промовила, посміхаючись:

— Слухай, тобі, напевно, набридло жити на самоті. Щоправда, ти не скаржишся, а ось сусідка наша навпроти мені всі мізки проїла: нудно та й нудно.

Я їй порадила мужика знайти, ось тепер вона в пошуку. Вона, щоправда, спритна й неспокійна, не знаю, з ким уживеться. А ось тебе хочу познайомити з Григорієм із району.

Давно вже живе сам, дружини давно не стало, діти дорослі, живуть в іншому місті, вже самі обзавелися своїми сім’ями.

— Ой, Валю, та я й не знаю навіть, чи варто вже в такому віці знайомитися з чоловіком. Я вже й одна звикла, ну не знаю, — якось нерішуче промовила сусідка.

— Тасю, а що ти втрачаєш? Ну не сподобається, не будеш спілкуватися і все. А раптом сподобається? Він мужик без шкідливих звичок. Теж на пенсії, і машина є своя, живе у квартирі.

Це брат моєї знайомої, колись ми з нею в медучилищі разом навчалися.

Зустрілася я з нею випадково, в місто їздила, у господарський магазин треба було, ось там і зустрілися.

Поговорили, а вона й запитала:

— Чи немає в тебе, Валентино, жінки хорошої на прикметі? Брата б прилаштувати, давно один живе, мужику потрібна жінка…

Валентина подумала, і продовжувала:

— Ось я їй про тебе і сказала, так вона тепер мені надзвонює, коли, та коли познайомимо вас. Погоджуйся, Тасю!

Погодилася.

— Ну гаразд, якщо вже ти радиш, погоджуся. Це, звісно, добре, що він без шкідливих звичок. Мій Коля теж був таким. Гаразд дзвони, нехай приїжджає, не поїду ж я сама до нього.

Наступного дня зупинилася машина біля будинку Таїсії, вийшов Григорій, високий і сивий. Одразу прибігла Валентина і увійшли у двір вони разом.

— Здрастуйте, – привітався він, – Григорій.

— Здрастуйте, проходьте, я – Таїсія.

Валентина сяяла, як начищений самовар, метушилася більше Таїсії. Запросила вона до хати гостей, але зазначила про себе:

“Щось Григорій приїхав уперше в гості і з порожніми руками. Я, звісно, не бідую, але ніколи сама не ходжу з порожніми руками в гості”, – подумала Таїсія але вголос нічого не сказала.

Сіли втрьох пити чай, Таїсія поставила на стіл цукерки, печиво, пироги напекла солодкі.

Розмовляли, спілкувалися, розповідали одне одному про себе, про дітей та онуків.

Григорій за словом у кишеню не ліз, умів розмовляти, багато чого знав, у нього було почуття гумору. Коли він їхав, обмінялися номерами телефонів.

Григорій поїхав, вони з Валентиною проводили його за ворота, сусідка попрямувала до себе додому, Таїсія увійшла на подвір’я і присіла на лавку, задумалася.

— Нічого так із себе Григорій, але все-таки здивувало мене, що з порожніми руками приїхав. Навіть якщо він не романтик і не додумався купити квіти, то міг хоча б до чаю щось принести, торт, наприклад, або навіть шоколадку. Мені здається це неввічливо приходити порожніми руками до жінки. А може він не так вихований, ніхто йому не підказав.

Таїсія звісно не подала виду, що була розчарована, навіть і сусідці нічого не сказала, але вирішила подивитися, що буде далі.

Через день Григорій зателефонував Таїсії.

Поговорили не довго, а наступного дня він просто скинув виклик, щоб Таїсія сама передзвонила йому. Поспілкувалися, тепер він запрошував у гості Таїсію.

Але їй потрібно було йти на ювілей до подруги, і вона запросила із собою Григорія.

В Ірини котедж на березі річки за селищем.

Жили вони з чоловіком дуже добре, їхати потрібно до них правда або автобусом, або машиною.

— Григорій приїде машиною, поїдемо з ним, – вирішила вона, хоча вона сама могла водити машину, та й стояла в неї на подвір’ї старенька, щоправда на ходу.

Приїхав Григорій і знову з порожніми руками, хоча знав, що вони йдуть на ювілей, Таїсія звісно купила гарний подарунок подрузі.

— Поїдемо на твоїй машині, – запропонувала вона Григорію.

— А що, твоя не на ходу, – кивнув він на її машину.

— На ходу, але старенька моя, а в тебе краща.

— Ні, давай на твоїй, Тасю. Моя багато жере бензину, а твоя менше, – спокійно відповів Григорій і попрямував до її машини.

Таїсії стало дуже неприємно:

— Він, виявляється, економить на бензині, от і справи!

Вона сіла за кермо і поїхали до подруги.

Вечір пройшов чудово і весело з шашликами, музика була прямо у дворі, тепло, сиділи у величезній літній альтанці і народу було багато.

Григорій і справді не пив, так трохи і все на цьому. Але зате прихопив зі столу пляшку, коли йшов додому.

Таїсія подивилася на нього осудливо, а він зробив вигляд, що не помітив і сказав:

— Стане в пригоді.

Вона була в шоці. Сам прийшов із порожніми руками, але випивку прихопив.

Після цього він запросив її в гості.

Не дуже хотілося їхати до нього, якось уже розчарувалася вона в ньому, але вирішила, що з’їздить і подивиться, як він живе.

Якось не відчувала вона від нього уваги, а чоловічої уваги їй хотілося. Добре торт із собою захопила.

У квартирі було чисто, видно, що руки жіночої не вистачає, але прибрано.

Григорій запросив за стіл, де стояло у вазі (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) печиво, налив чай. Таїсія відкрила торт, який захопила із собою, розрізала його і пригостила господаря квартири.

Крім печива Григорій більше нічим не пригостив Таїсію, а вона думала:

— Я розумію, самотній чоловік, можливо далекий від кухонних турбот, але він же мене в гості запросив, міг би щось купити для чаю.

Печиво видно давно в нього, хоч би цукерок купив або тістечко, добре я торт із собою захопила. Зараз у магазинах повно солодощів до чаю.

Але Григорій не заморочувався, сподівався, що Таїсія привезе щось із собою.

Йому шкода було витрачати гроші на солодощі, таким він був скупим.

А Таїсія не знала, але тепер уже здогадалася. Чаю він більше не запропонував, запросив у кімнату подивитися телевізор.

Таїсія озирнулася, подякувала за чай.

— Спасибі, Григорію, але телевізор я можу і вдома подивитися, – зібралася і пішла.

Відтоді більше вони не спілкувалися і не бачилися. Валентині вона розповіла:

— Ой, Валю, ну й жадібний цей Григорій. Хоч би запросив кудись прогулятися, у кіно чи в парк, так ні, запропонував подивитися телевізор. Я що не бачила телевізора, – сміялася вона від душі, а сусідка підтримувала її.

— Так, Тасю, дрібні нині мужики пішли, жадібні, ех, доведеться тепер одній вік доживати…

— Та вже краще одній, ніж так, – вони реготали на весь будинок.

— Але не всі ж такі мужики, є й хороші, – заступилася за чоловіків Валентина.

— Згодна, не всі. Але хороші чоловіки всі при дружинах.

Так і зійшлися в цій думці сусідки, потім довго ще жартували одна над одною.