Юрій був одружений вдруге. Від першого шлюбу в чоловіка вже було троє дітей. З колишньою дружиною Юрій спілкувався лише з приводу фінансових питань.

Він втомився від дітей.

Це чоловік сказав своїй новій дружині, попередивши, що в них ніколи не буде дітей. З нього досить. Та Наталя намагалася переконати чоловіка. Вона мріяла стати матір’ю.

Та Юрій не хотів нічого чути.

Якщо вона хотіла стати матір’ю, то потрібно було виходити заміж за когось іншого.

От тільки Наталя ніколи не полишала спроб переконати чоловіка. Зрештою, Юрій не витерпів та поставив жінці умову –  якщо вона знову заговорить про дітей, то може забути про його існування. Йому байдуже, що вона там хоче.

Наталя, схоже, змирилася з цим. Так минуло пів року. Допоки одного дня жінка не повідомила Юрію про вагітність.

Чоловік ледь себе стримував. Наталя не тямила себе від щастя та навіть не зрозуміла реакції чоловіка. Вона думала, ніби той радий.

Наталя кинулася його обіймати:

– Я знала, що ти зміниш свою думку.

– Що ти знала?

Тоді Юрій наказав жінці збирати свої речі.

– Яка ти наївна! Думала, втримаєш мене.

Я тебе попереджав. А ти сама зробила вибір. Ми могли б жити й без дітей.

Навіть не думай, що я визнаю цю дитину.

На аліменти також не надійся. Треба було мене слухати.

Та, все ж, краще виховувати дитину одній, аніж з таким чоловіком. Чи не так?

КІНЕЦЬ.