Ми з чоловіком не хотіли святкувати весілля, бо зайвих грошей у нас не було. Ми відкладали гроші на свою квартиру, на початковий внесок майже назбирали.

За нашими планами весілля має пройти дуже скромно. Розписалися тихенько, в ресторані з батьками посиділи, друзям шашлики організували і все більше ніякої суєти.

По-перше, не хотілося морочитися з організацією. Абияк не хотілося влаштовувати, а щоб все було нормально, треба було або самим у це вникати, або наймати тямущого організатора, який дорого бере за свої послуги.

По-друге, з рідні у нас тільки мами з татами залишилися, ну, з тієї, яку ми особисто знали, а запрошувати невідомих людей, які рідня в якомусь коліні, ми не вважали за потрібне.

Питання грошей, звичайно, стояло на чолі всього. Весілля – це дуже великі витрати, які не окупаються, як би на те не сподівалися деякі наївні молодята.

Мої батьки нічого не сказали, коли ми озвучили свої плани. А ось свекруха влаштувала бурю у склянці.

– Як же без весілля? Треба робити! Ви сплатите, а ми вам потім на квартиру додамо, – умовляла вона нас.

Мої батьки одразу сказали, що додати нічого не зможуть. У тата нещодавно була дорога операція, на яку вигребли всі заначки.

Але свекруха не здавалася, умовляла, переконувала, що це така подія, її треба відзначити так, щоби пам’ять залишилася. А яка пам’ять може бути від вечері у ресторані?

Ми казали, що нам квартира потрібніша за вечірку, але свекруха не зупинялась, переконувала, що вони б нам і самі весілля сплатили, але поки грошей немає, але через пару місяців вони кредит старий закриють, візьмуть новий і віддадуть нам гроші.

Вплутуватися не хотілося, але свекруха ридалаі всіляко давила на нерви, тому ми зрештою здалися і вирішили весілля все-таки влаштувати. Але була умова, що свекруха сама займається організацією, не вплутуючи нас. Вона хитала головою, обіцяла, що від нас нічого і не знадобиться, вона все візьме на себе.

Відразу з’ясувалося, що без нашої участі в неї нічого не виходить. Дуже швидко пішли розмови, що взагалі-то це не вона виходить заміж, нам теж треба проявити якусь активність.

Я вже тоді думала, що треба все це згортати, бо якщо вона так свої обіцянки дотримується, то з грошима явно будуть проблеми. Але чоловік був упевнений, що в плані грошей його батьки точно не кинуть, ми навіть разок на цю тему посварилися. Але потім таки я відпустила ситуацію.

Збирали ми з чоловіком у різні скарбнички, і на весілля він видавав мамі зі своєї частини накопичень. Підленько, але я думала, що якщо вже все піде прахом, я залишусь при своїх. За такі думки соромно, але вони були.

Весілля відшуміло, там була купа рідні з боку чоловіка, яку він сам в очі жодного разу не бачив, але загалом захід удався.

Тільки коли через пару місяців зайшла розмова про гроші, свекруха зробила незрозумілий вигляд і почала заперечувати, що вона щось там обіцяла.

– Я не могла таке сказати, нам ще рік кредит виплачувати, хто нам новий дасть, ви чого?

Я промовчала, а чоловік ні. Він з батьками посварився. Тепер навіть говорити про них не хоче. А свекруха намагається через мене вийти на розмову, але я з нею теж спілкуватись не горю бажанням.

КІНЕЦЬ.