Наталія Михайлівна жила одна у великій квартирі в центрі Києва. Чоловік, професор, отримав її за особливі заслуги перед державою. П’ятнадцять років тому його не стало.

Дочка Тетяна вийшла заміж і поїхала до Харкова. У них з чоловіком був там свій бізнес.

Жила Наталія Михайлівна, загалом, тільки в одній кімнаті. У кабінет чоловіка, в спальню, в дитячу вона навіть не заходила. Здоров’я не дозволяло утримувати велику квартиру в чистоті.

У свої сімдесят вісім років вона була ще бадьора. Звичайно, серце турбувало, тиск, суглоби боліли. Все як у всіх.

В середині липня в квартирі пролунав дзвінок. Наталя Михайлівна побачила на порозі молоденьку дівчину з валізою.

– Вітаю, я Соня, онука Віри Федоренко, – сказала вона.

До Наталії не відразу дійшло, про кого говорить дівчина, а коли зрозуміла, що це онука її подруги дитинства, яка пішла засвіти півроку тому, зраділа і розцілувала її.

На похорон вона не поїхала, тому що потрапила до лікарні з гіпертонічним кризом.

Соня приїхала вступати до педагогічного університету і попросилася пожити трохи, поки не отримає кімнату в гуртожитку. Наталя навіть образилася.

– Про це не може бути й мови. Ти будеш жити у мене, скільки потрібно, хоч все життя. У мене такі хороми, а ти хочеш піти невідомо куди. Онука моєї подруги – моя онука. – І для вірності взяла Соню за руку, немов боялася, що та негайно піде.

Наталя поселила онуку подруги в кімнату дочки. Соня взяла на себе прибирання квартири, покупку продуктів, а Наталя Михайлівна готування.

У вихідні вони ходили гуляти в парк. Наталя багато читала, щедро ділилася знаннями з Сонею і щиро полюбила дівчину, як власну онуку.

Дочка привозила їй онука, тільки коли він був маленький. Тепер бачила його дуже рідко. Тому і віддала свою любов Соні. Не уявляла, як жила раніше без неї.

У лютому у Наталії стався гіпертонічний криз, і Соня викликала «швидку». Вона знала, що Наталія Михайлівна не стала б турбувати дочку і повідомляти їй про хворобу. Але побачивши забутий телефон на столі, сумнівалася кілька хвилин, а потім зателефонувала.

Тетяна приїхала рано вранці нічним поїздом. З підозрою поставилася до Соні, розгорнула бурхливу діяльність: оплатила окрему палату матері, готувала для неї рибу на пару, потіснивши Соню.

Коли Наталю виписали з лікарні, дочка зібралася додому в Харків. За обідом вона завела розмову про заповіт.

– Мамо, зрозумій, у тебе вік. Все може трапитися. Квартира відійде державі. – Вмовляла вона. – Я не наполягаю робити це зараз, але ти подумай і не зволікай. – При цьому недвозначно дивилася на Соню, мовляв, тобі тут не обломиться.

– Добре, Тетянко, я подумаю. – Поступилася Наталя.

Тетяна поїхала, і життя повернулося в звичне русло. Соня знову доглядала за Наталею, прибирала квартиру і ходила по магазинах.

Тетяна дзвонила кілька разів, цікавилася самопочуттям матері і нагадувала про заповіт.

– Може, справді, складете заповіт? – Вмовляла Соня. – Бабуся теж не написала, а коли її не стало, мама переїхала жити в її квартиру з новим чоловіком, хоча вони не розписані. А нашу стала здавати.

– Моя люба. Ось чому ти приїхала вступати до Києва. Чому раніше не розповіла? – Наталя обійняла дівчину.

– Бабуся багато розповідала про вас. Вона збиралася відвідати вас, але не встигла. Казала, що з вас треба брати приклад. Я з нею згодна. – Соня притиснулася до Наталії, як до рідної.

– Вигадниця, ох вигадниця Віра. – Але по обличчю Наталії було видно, що їй приємно.

Більше розмов про спадщину вони не заводили.

Соня навчалася на третьому курсі, коли під час прогулянки в парку Наталії стало зле, вона впала і втратила свідомість. Соня відразу викликала «швидку». Навколо збиралися люди. Хтось запропонував перенести її на лавочку. Але Соня не дозволила.

Коли у бабусі стався інсульт, лікар «швидкої» сказав, що в таких випадках не можна чіпати людину, можна нашкодити. А раптом у Наталії теж інсульт? Соня сиділа поруч, плакала, гладила її руку і подумки квапила «швидку».

Наталя пішла з життя через два дні. На похорон приїхала дочка з чоловіком і тридцятитрирічним сином Сергієм.

Одного разу Наталя сказала Соні, що якщо з нею щось трапиться, щоб обов’язково відспівали її в храмі, навіть показала, в якому, під час прогулянки.

Соня тоді розлютилася, мовляв, рано думати про це. Але тепер зробила все, як хотіла Наталя, незважаючи на спротив Тетяни.

Священик виголосив добрі слова. Виявляється, він добре знав Наталію Михайлівну. Відразу після відспівування поїхали на місце спочину.

Чоловік Тетяни замовив великий автобус, але тільки дві сусідки приєдналися до них. Похорон пройшов тихо і спокійно.
Після поминок Тетяна відразу завела розмову про спадщину.

– Як я зрозуміла, мама так і не оформила спадщину. Що ж, можеш пожити поки, – сказала вона Соні. – Але краще знайди собі квартиру. Ти тут ніхто і звати тебе ніяк. Думаєш, ми не розуміємо, навіщо ти приїхала сюди?

Як же важко Соні чути такі слова. Вона не стала переконувати Тетяну.

Коли Тетяна з родиною поїхала, Соня зітхнула з полегшенням. Залишилися гроші від Наталії Михайлівни, небагато. У неї була велика пенсія. Їм вистачало.

Але тепер бабуся пішла засвіти, вчитися залишився один рік, не рахуючи весняної сесії. Соня вирішила пошукати роботу.

Коли знайшла в поштовій скриньці рахунки на оплату комунальних послуг, зрозуміла, що не можна тягнути і схопилася за перше, що підвернулося під руку – вечорами прибирати в офісі недалеко від дому. Вона тут живе, їй і оплачувати рахунки.

Після сесії Соня зайшла в деканат, дізнатися, як отримати кімнату в гуртожитку. Виявилося, що є вільні місця. Хтось вдало одружився, утворювалися пари і студенти орендували квартири. Вона зраділа. Хотіла вже піти, але тут секретарка зупинила її.

– На твоє ім’я прийшов лист тиждень тому. – І подала Соні конверт.

На ньому дійсно було написано її ім’я. У коридорі вона відкрила конверт. Її запрошували до нотаріальної контори.

Нічого не розуміючи, Соня поїхала за вказаною адресою. Яке ж було її здивування, коли нотаріус сказала, що Наталія Михайлівна заповіла їй квартиру. Соня попросила пояснити, що це означає.

– Наталія Михайлівна написала заповіт близько трьох місяців тому. – Нотаріус подав Соні офіційний бланк.

Соня прочитала і заплакала.
– Я… Це не правильно. У неї є дочка, онук. Я їй ніхто. Просто доглядала за нею, жила в квартирі. – Крізь сльози твердила Соня.

– Це бажання Наталії Михайлівни. Ми, звичайно, знайдемо її дочку. Якщо вона не згодна з волею матері, то опротестувати заповіт вона зможе через суд. – Пояснювала нотаріус.

Соня повернулася додому, зайшла в кімнату Наталії Михайлівни, сіла на диван і розридалася. Потім непомітно для себе заснула.

Їй приснилася господиня квартири. Вона притискала до грудей якусь книгу і радісно посміхалася.

Соня прокинулася і довго не могла відійти від сну. Все думала, до чого це. Погляд впав на книгу, що лежала зверху томів, які стояли рядами на полиці. Соня підійшла, покрутила книжку в руках. Схожа на ту, що бачила уві сні.

Книга розкрилася на тому місці, де між сторінками лежали кілька купюр і записка.

“Мила моя Сонечка. Я заповіла квартиру тобі. Вибач, швидше за все, моїй дочці це не сподобається, вона подасть до суду. Не бійся. Вона не потребує ні грошей, ні квартири. А тобі потрібно і те, і інше. Я винна перед Вірою, твоєю бабусею. Вона теж була закохана у Володимира. Але він вибрав мене. І я сприяла цьому, каюся.

У тебе могло бути інше життя. Сподіваюся, ти нескоро прочитаєш цей лист, і я поживу ще.”

Соня притиснула до обличчя записку, вдихнула запах старої книги і ледь вловимий – Наталії Михайлівни. Вона розридалася.

До приїзду Тетяни Соня залишилася жити в квартирі. Через два тижні приїхали дочка Наталії Михайлівни з чоловіком і дорослим сином.

– Ти втерлася в довіру до доброї старенької, вмовила написати на себе заповіт! Ти винна,що її не стало! – кричала Тетяна на Соню і бризкала слиною.

Чоловік намагався заспокоїти її, та яке там.
Коли Соня зібралася йти, Тетяна раптом змінила гнів на милість і запропонувала їй вийти заміж за Сергія.

Тут Соня зрозуміла, що Тетяна не впевнена в перегляді заповіту на свою користь. Виходити заміж відмовилася. Але й не пішла.

– Наталія Михайлівна залишила квартиру мені. Вигнати мене вийде, коли зможете опротестувати заповіт. – Соня грюкнула дверима і зачинилася у своїй кімнаті.

Звичайно, вона не збиралася залишатися тут, завтра переїде в гуртожиток. Але їй так стало прикро, коли Тетяна звинуватила її, що вирішила помститися.

Суд не змінив заповіт. Сусіди виступили свідками, що Соня добре доглядала за старенькою, а рідна дочка приїжджала рідко.