— Як це ти від заповіту відмовився? А як же ми? – вимагала пояснень теща.

Нещодавно Кирилу прилетіла сумна звістка: пішла з життя тітка Дана, сестра його матері. Самої мами чоловіка теж давно не було в живих й з тіткою своєю він до ладу не спілкувався. Максимум повідомленнями у свята обмінювалися. Це його сестра Марія була у жінки улюбленицею.

Вона, як тітка Дана, не мала ні чоловіків, ні дітей, мабуть, на цьому ґрунті й потоваришували. А коли жінку підвело здоров’я, Марія почала доглядати її.

Брата про допомогу вона не просила, сама впоралася. Чоловік знав про все й не ліз. Тим більше якось тітка Дана зателефонувала йому й попередила:

— Ти не ображайся, але квартиру я на Марусю відпишу.

— Яку квартиру? За що ображатися? – не зрозумів чоловік.

— Мою квартиру. У мене, крім вас з Марусею, нікого немає з рідних. Але твоя сестра мене доглядає, допомагає та весь час поруч. Але ти не ображайся на мене… – вона виправдовувала своє рішення.

— Тьоть Дано, які образи? Ваша квартира, Ви нею розпоряджаєтесь. Я начебто не без рук, працюю, сім’ю годую! – йому й на думку не спадало претендувати на спадщину.

Про те, що тітоньки не стало, йому повідомила сестра. Чоловік приїхав до неї та довго заспокоював.

— Тітонька навіть грошей собі на цей день відкласти примудрилася, уявляєш? – Розповідала сестра. – Єдине, що не встигла, то це заповіт написати. Збиралися нотаріуса запросити до неї якраз наступного тижня. А вона так… раптово…

Кирило відразу зрозумів: виходить, йому за законом належить половина майна тітки Дани. Але ще за життя та хотіла все передати сестрі… Він вирішив, що правильним буде відмовитися від своєї частки. Тим більше, що Марії це майно потрібніше, вона сама тулиться у кімнаті у гуртожитку, чоловіка в неї немає, подбати про дівчину нема кому.

Повернувшись додому, він порадився з дружиною і та його підтримала. А за кілька днів вона поїхала навідати батьків. Розмова у них вийшла душевною і Настя навіщось розповіла про те, який у неї шляхетний чоловік. Він вирішив виконати останню волю тітки, відмовитися від спадщини на користь сестри.

Мати це рішення не підтримала. Вона того ж вечора зателефонувала зятю й зажадала від нього пояснень.

— Як це ти від спадщини відмовився? А як же ми? – обурилася теща. – Продали б із сестрою тітчину квартиру, якісь гроші за неї виручили б.

— Катерино Анатоліївно, я цю тему обговорювати з Вами не маю наміру, – відрізав чоловік.

— Ну раз не маєш наміру, зятю, то нарікай на себе! – теща кинула слухавку.

Чоловік не надав значення її останнім словам. А коли Настя повернулася від мами, той помітив, що дружина чимось незадоволена.

— Насте, що з настроєм? – запитав він.

— Та ось, думаю… У батьків паркан на дачі зовсім прогнив. Та й загалом вони ремонт хотіли там влаштувати, але грошей у них на це немає… – давлячи на жалість, почала дівчина. – Їм би фінансова допомога не завадила.

— Так, зрозуміло. Мама мізки промила? – незадоволено запитав чоловік.

— Що ти таке кажеш? – надулася дівчина. – Ти ж своїй сестрі допоміг, чому моїм батькам допомогти не хочеш?

— Я своїй сестрі не допоміг. Хоча Маруся більше твоїх батьків допомоги потребує, якщо вже на те пішло … Вона за тіткою доглядала, а та їй обіцяла заповідати все майно.

— Але не заповіла. Чому ти взагалі на слово сестрі повірив? Може, вона з тіткою посварилася, бо та вже на тебе переписати все хотіла! – не вгамовувалась жінка.

— Питання із заповітом вирішене. Я відмовився від своєї частини й претендувати на неї не буду.

Анастасія надулася. Очі її почервоніли, настрій упав ще більше. Чоловік розумів, що якщо зараз дасть слабину, то сядуть її батьки йому на шию.

— Ти можеш ображатись скільки хочеш, але я своє рішення змінювати не збираюсь, – відповів чоловік на її маніпуляції.

З цього моменту відносини подружжя стали напруженими. Жінка все частіше зідзвонювалась з мамою і після таких розмов виглядала нещасною та ображалась на чоловіка. І невідомо на скільки часу вистачить терпіння Кирила, проте своє рішення він не має наміру змінювати.

Джерело