– Мамо, це було сто років тому!

– Як тобі не гидко брати від нього гроші? Він же тебе купив! У буквальному значенні слова. А ти продалася! Не чекала від тебе, дочко, – злісно промовила мати.

Аліса дивилася на матір і не розуміла, як вона могла пронести цю ненависть через все життя? А ще Алісі було трохи соромно. Адже він справді її купив…

… Це було в тисяча дев’ятсот вісімдесятому році, саме під час Олімпіади, – сказала Тамара Олегівна. – Гидко, навіть згадувати не хочу!

– Бабуся, ну розкажи, – попросила маленька Аліса. Їй виповнилося лише сім років, тому все було цікаво. Вона гордо складала на полицю свої підручники, які лише сьогодні видали у школі.

Від них приємно пахло новими книжками. Аліса дуже любила цей запах, і щоразу, перш ніж надіти обкладинку на підручник, відкривала його і, посміхаючись, шумно втягувала носом повітря, заплющуючи очі.

Завтра друге вересня – її перший справжній навчальний день. Їй дуже хотілося до школи, і вона була приємно схвильована.

І тут мама несподівано завела розмову з бабусею про… Про того, про кого говорити в їхньому будинку було заборонено. А всі таємниці дуже привабливі.

Аліса нагострила вуха, а мати ахнула, зрозумівши, що дочка чула їхню розмову. Тоді бабуся Тамара заявила, що Аліса вже досить доросла, щоб знати про подібні речі.

Йшлося про дідуся Аліси, який у тому «злощасному вісімдесятому році» кинув бабусю «з малим дитям» на руках зовсім одну.

– А де кинув? – Запитала Аліса. – На вулиці?

– Дякувати Богу, ні, – заявила Тамара Олегівна. – У мене була кімната в комуналці, туди я й пішла після розлучення.

– Твій дід – зрадник. Він проміняв мене на іншу жінку, хоча я його кохала безоглядно! Та й він мене спочатку кохав. І куди поділося його кохання, коли він проміняв мене на цю..?

Юрій Михайлович, дідусь Аліси, «проміняв» бабусю Тамару на її колишню подругу. Банально, як у поганому кіно.

Почувши це, маленька Аліса несхвально похитала головою.

– Ось! – сказала Тамара Олегівна, поважно піднявши вказівний палець вгору. – Навіть дитина семирічна знає, що так чинити низько і підло!

– А він пішов назовсім? Ніколи більше не приходив? – наївно спитала Аліса бабусю.

Тамара Олегівна поблажливо усміхнулася і пояснила:

– Ми з ним розлучилися. Одразу ж! Негайно! Я не збиралася терпіти таке приниження. Вони з Ларискою потішалися з мене за моєю спиною, і цілих пів року зустрічалися. Їм було весело!

– Вони думали, що я така недолуга, і ніколи не здогадаюся про їхній зв’язок. «Добрі люди» мене забезпечили потрібною інформацією, розкрили їхнє любовне гніздечко. Я з’явилася за вказаною адресою, і закотила скандал.

Аліса помітила, як у гарних блакитних очах бабусі блиснули дві блискавки, а руки з ідеально наманікюреними нігтиками стиснулися в кулачки.

Аліса пишалася бабусею, яка у свої п’ятдесят шість років мала вигляд, наче молоденька дівчина. Вона була струнка, доглянута, обличчя з вміло нанесеним легким макіяжем завжди було свіжим, а зачіску Тамара Олегівна любила робити пишну та високу, що підкреслювало її лебедину шию…

Мама Аліси теж була вродлива. І сама Аліса була схожа на своїх найрідніших жінок.

– У нас хороша генетика, – часто казала бабуся. – Її не вдалося зіпсувати різним непотрібним особам…

Аліса зазвичай не розуміла, про які особи йшлося. Але звучало це загадково та цікаво.

– Я вчепилася у волосся цій зрадниці! – продовжила розповідь Тамара Олегівна. – Лариска верещала, наче циркулярна пилка.

– Боягузка, тремтіла за свої чудові кучері, це було єдине, чим вона могла пишатися, мізків то в неї не було, та й фігура так собі… Галя, мама твоя, була тоді в дитячому садочку.

– Я влетіла в цей шаховий клуб, наче фурія, і побачила їх! У шахи вони грали! Іди ж ти! Так я й повірила. Сидять у куточку воркують, як голубки.

– Лариска-то на шахістку не схожа жодного разу, пустоголова дівка, а твій дід, ось він так … Стратег. Грати вмів. І її, мабуть, вчити намагався. І не тільки цьому!

Бабуся розхвилювалась так, що в неї затремтіли руки.

– Ходімо, Алісо, чаю поп’ємо на кухню, – сказала бабуся, й крикнула дочці, яка готувала вечерю. – Постав чайник, Галю!

За п’ятнадцять хвилин чайник на плиті весело засвистів і всі троє: Тамара Олегівна, Галя та Аліса, сіли за стіл.

На кухні було затишно, цокав годинник із зозулею, який одного разу Аліса, мало не зламала, намагаючись витягнути її з будиночка. На підвіконні стояли численні кактуси. Майже всі вони цвіли. Це було бабусине хобі.

Аліса любила тут довго перебувати. На кухні, сидячи за столом, незмінно накритим свіжою скатертиною, вона вивчила свої перші літери, навчилася писати, рахувати та читати. У шість років вона вже була повністю готова до школи.

Галя часто повторювала, що Аліса напевно навчатиметься на одні п’ятірки, бо дуже здатна.

– Наша порода, – гордовито кивала головою бабуся, і знову додавала:
– Добре, що її різні негідні особи не зіпсували.

Особи було дві.

Галя повторила долю матері, вона була в розлученні.

Чоловік її покинув, і буквально через місяць одружився з іншою жінкою. Тож до забороненого в їхньому будинку імені Юрія Михайловича, додалося друге ім’я – Андрій, тато Аліси.

Минали роки, Аліса росла і ніколи навіть не бачила ні батька, ні діда. Знала тільки, що вони негідники. Обидва.

Коли Алісі виповнилося двадцять три роки, то мама та бабуся урочисто оголосили дівчині про те, що хочуть подарувати їй квартиру. Аліса саме закінчила навчання і влаштувалася на роботу.

Зарплата в неї була досить скромна, проте вона любила свою справу. Їй подобалося працювати економістом у планово-економічному відділі на кондитерсько-булочному комбінаті.

Насправді з дитинства вона мріяла працювати там не економістом, а випікати булочки.

Після того, як їх клас одного разу сходив на екскурсію на хлібозавод, у дівчинки з’явилася мрія. Їй так сподобалися жінки у білих халатах, які працювали у булочному цеху!

Навіть назва цього цеху викликала теплі почуття, а атмосфера, і той незабутній аромат свіжоспечених булочок – так і зовсім затягнув Алісі!

Тамара Олегівна через деякий час спромоглася переконати дівчинку, що пекарем з її здібностями до математичних наук ставати, ну якось не дуже правильно.

– Ти можеш стати економістом! А працювати підеш на хлібозавод! – Знайшла рішення бабуся. Аліса погодилася. Ідея їй сподобалася. Цифри вона все ж таки любила більше, ніж булки…

Аліса урочисто заселилася у подаровану мамою та бабусею квартиру, і зажила там одна. Самостійність їй подобалася, щоправда, грошей було обмаль.

Дуже звикла вона добре одягатись, і ні в чому собі не відмовляти. А мати й бабуся вирішили, що вистачить їй допомагати, й «час дівчинці вирушати в самостійне плавання».

Вивчилася вже, професію здобула, на роботу влаштувалася, нехай, мовляв, вчиться жити сама, без допомоги…

– Все пройшов я, все… Вогонь, воду та мідні труби. Різне бувало в моєму житті, і погане, і гарне.

Аліса з цікавістю розглядала літнього чоловіка, що сидів навпроти неї. Юрія Михайловича… Діда, дідуся… Дивно було усвідомлювати те, що дідусь існує.

Ось він живий і здоровий. Разом з мамою та бабусею вони неодноразово обговорювали, що він за ці довгі роки, напевно, вже давно спився, та сконав під парканом. Бабуся прямо стверджувала це, та так, що Аліса зрештою повірила.

Юрій Михайлович призначив їй зустріч у кафе, поряд із великим торговим центром. А спочатку – подзвонив.

Аліса запитала, як він її знайшов, а дідусь загадково відповів, що не втрачав її. І ось нарешті зважився на зустріч.

Вони сиділи вже сорок хвилин, і нікуди йти не збиралися. Аліса слухала історію життя діда, як пригодницький роман.

– За ґратами був я, онучко. У радянські роки фарцівником був, так. Такі гроші забивав. За те й зачинили.

Аліса згадала, що бабуся розповідала про ті часи. Грошей зовсім не було, перебудова, потім дев’яності. Вона працювала на двох роботах, щоб вони з Галею змогли вижити… А він «гроші забивав».

– Ну… – саркастично сказала Аліса. – Бреши далі. Дідусь.

– Не віриш? Бабця твоя мене не підпускала ні до себе, ні до Галини. Казала, не потрібні мені твої «погані» брудні гроші, здобуті нечесним шляхом. Така горда прямо!

– Адже я ще до розлучення з нею почав перепродажем займатися. Не розповідала вона тобі? Ні? Отож і воно.

– Соромно їй, неприємно таке згадувати, що чоловік займався нелегальною діяльністю. А потім «бізнес» у мене попер ще крутіше. Мабуть, жінка зі мною була «правильна», удачу приносила, не те, що Тамарка.

Аліса скривилася. Вона любила бабусю, і їй були не приємні такі дідові слова. Однак їй хотілося дослухати, чим усе скінчилося.

– А потім мою правильну даму серця зачинили. Пізніше ниточка і до мене привела… Відмотав я, скільки відсипали. Все чесно. Вийшов, а тут життя зовсім інше пішло, країна змінилася…

– І став я помаленьку легальним бізнесом займатися, цікавитися, що та як. Мабуть, задатки все ж таки у мене були й чуття. Все побачив. Кілька разів розорявся.

– Але вставав на ноги, й знову робив все з нуля. І ось тепер… Тепер я маю міцне становище. Накопичення солідні. Нерухомість. Але сім’ї не маю.

– Сиджу один, як перст. Не склалося. Жінки були, але все не те, не ті… Старість приходить. Сентиментальність. Став багато читати. Філософом став. Самому смішно.

Аліса мовчала. Вона думала… Її витончена аристократична бабуся нізащо не прийняла б такого. Її чоловік – з таким минулим! Так… Такого їй не розповідали.

– Я встав на ноги. Приїхав до Тамари. А вона знову жбурнула мені мої гроші прямо в обличчя. Не взяла. Образила і вигнала, навіть на Галю не дала подивитись.

– Минув час. Галя виросла. Вийшла заміж, ти з’явилася. Я все знав про вас. Спостерігав, так, каюся. Навіщо? Не знаю.

…Гроші в діда Аліса взяла. Спокуса була занадто велика. Тільки вчора вона бачила в крамниці, що знаходиться саме в тому торговому центрі, поряд з яким вони сиділи в кафе, приголомшливу сукню! Наближалися новорічні свята, а вона не знала, в чому йти на корпоратив…

Так і пішло у них спілкування.

І тепер, після слів матері, Аліса з ясністю усвідомила, що так – він її купив. Їхня дружба почалася саме з цього. Він купив її прихильність.

Однак, через деякий час Аліса полюбила діда. Побачила в ньому добру, мудру, багато пережившу людину з не простою долею. І ще. Він зовсім не вживав міцних напоїв. Взагалі.

А людиною він виявився гарною. Може, й був такою завжди, а може, став через роки. Хто знає? “Ми самі творці своєї долі” – сказав він Алісі якось.

Юрій Михайлович розповів онуці про те, що останнім часом часто до церкви ходить. Про душу думає. Благодійністю зайнявся. Допомагає дитячим будинкам та лікарням.

– Я, онуко, лягаю спати ввечері і думаю, ось, мовляв, ще день минув. Зробив я сьогодні добру справу? Зробив! І сплю зі спокійною душею.

– А Тамарці я не зраджував. Ми правда в шахи грали…

– До церкви ходить? Добрі справи робить? – перепитала бабуся Алісу і голосно засміялася. – Гнати його звідти треба поганою мітлою!

– Святоша недороблений. Німб незабаром з’явиться, фарцівник, порушник, «бізнесмен» – ось так біографія! Тьху!

Мама теж не захотіла навіть чути про свого батька. І все стверджувала, що Алісу просто купили за гарні папірці.

– Тому що іншого способу він не знає! І скрізь їх суне! – припечатала мати.

Аліса і не заперечувала. Почалося все із цього. Так і є. Але тепер вона спілкується з дідом за велінням душі, і зовсім не через гроші, які він продовжує пропонувати їй, але вона їх більше не бере, відмовляється.

Якось не зручно. Тим більше, що з деяких пір вона почала заробляти більше. А спілкування з дідом… Чомусь їй здається, що вона знайшла щось давно втрачене. Наче вона все життя сумувала за ним, і ось нарешті зустріла.

Аліса та Юрій Михайлович часто проводять час разом. Але з матір’ю та бабусею вона теж бачиться. З усіма умудряється зберігати дипломатичні відносини.

Вона більше нікому не намагається нав’язати свою думку. Кожен вирішує сам, як йому бути. А дід… Особисто їй не зробив нічого поганого. Він дуже самотній. І їй було його шкода.

Юрій Михайлович написав заповіт на Алісу. Він заповів онуці все своє майно, та накопичення. І бізнес. Але їй говорити нічого не став. Навіщо?

Він був розумною людиною, не дарма ж його бізнес процвітав. Але він потихеньку вчив онуку різним хитрощам та премудростям своєї справи, передавав досвід.

На майбутнє. І був спокійний за майбутнє своєї онуки. Його не стане, а вона буде до кінця своїх днів в шоколаді. Бо, на відміну від його колишньої дружини, та недолугої доньки – у онучки з мізками все добре…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.