-Як тобі, Катя, наречений Ірочкин, красень?

-Не можу сказати, Лариса, навіть обличчя його не бачила.

-Як не бачила, так він же приходив?

-Приходив. Міцний такий, руки золоті, а ось обличчя я навіть і не побачила.

-Мамо, ми зі Стасиком знайомитися прийшли, – кричала з коридору Ірина, спішно роздягаючись.

Скинувши пальто та чобітки, Ірина влетіла до кімнати, де мати сиділа перед телевізором і в’язала собі новий светр.

Катерина Геннадіївна відклала в’язання, обійняла дочку і, визирнувши з-за її спини, запитала:

-А де твій наречений?

-Він тобі несе подарунок! – загадково посміхнулася дочка.

У коридор хтось увійшов, голосно гримнув дверима і тут почалося…

-Нііі! – закричали разом Катерина Геннадіївна та Ірина.

Висока вертикальна дошка, що підпирала поличку в коридорі, яка трималася на чесному слові, і на тій самій дошці з одного боку і банці з землею на полиці нижче з іншого, трохи напружилася і поповзла у бік кухні.

За дошкою поповзла полиця, зачепивши банку. Все гуркотіло, сипалося і ходило ходуном…

Мати з дочкою охаючи й ахаючи, вибігли в коридор.

Станіслав намагався зібрати щось на підлозі. Ірина кинулася до нього, допомагати.

А Катерина Геннадіївна спокійно вирушила на кухню за віником та совком. Коли вона повернулася, молоді вже сміялися і про щось розмовляли у ванній кімнаті.

Катерина Геннадіївна теж усміхнулася. Дуже вже їй хотілося видати дочку заміж і за розповідями Ірини, все йшло до весілля. І сьогоднішній візит нареченого це ще раз доводив.

Катерина Геннадіївна підготувалася до прийому майбутнього зятя з усією відповідальністю. Напекла пирогів, приготувала кілька фірмових салатів, закуски та улюблену печеню. Все чекало лише Стаса.

-Нііі! Тільки не кран! – раптом крикнула Ірина.

З ванної кімнати почувся шиплячий звук води.

Катерина Геннадіївна сплеснула руками. Вони з Ірочкою звикли вже якось жити без чоловічих рук, але останнім часом все стало швидко виходити з ладу.
Задоволений сантехнік і сусіди з першого поверху завжди були готові прийти на допомогу, але за певну плату. Так і грошей не напасешся на дрібний ремонт.

-Мамо, де у нас розвідний ключ? – протараторила Ірина і вискочила з ванної кімнати.

-У ящику з інструментами, – сказала Катерина Геннадіївна і, щоб не заважати, пройшла на кухню.

Стіл господиня вирішила накрити у вітальні. Давно вже були розставлені тарілки та розкладені ложки і вилки.

Катерина Геннадіївна дістала з холодильника закуски, виставила їх із салатами на стіл і, присівши у своє крісло, почала чекати.

Станіслав з Іриною все ще поралися у ванній кімнаті. А потім Ірина вийшла до матері та схвильовано повідомила:

-Мамо, Стаса на роботу терміново викликали, я в нього сьогодні залишусь.

-Салати візьми та пиріг! – тепер уже схвильовано розшукуючи контейнери, зупиняла їх мати.

-Ми завтра приїдемо прямо зранку, мамусю, – дочка в дверях уже взяла пакет. – До завтра. Цілую!

-До завтра, Ірочко… і Стас! – кричала мама слідом уже на сходовому майданчику.

-Вечір добрий, Катя, – привіталася сусідка Лариса з верхнього поверху, яка спускалася сходами з собакою на прогулянку.

-Добрий, Ларочко.

-Ірина з нареченим була?

-Так, Ларочка, здається, дочекалася я. Знайомитись приходили.

-Ну і як жених, сподобався? Красень, мабуть?

-Лара, от не повіриш, не бачила навіть.

-Як не бачила? Вийшли ж тільки що.

-Так, і приходив, і кран полагодив, і поличку причепив, а тут на роботу терміново викликали, але завтра обов’язково роздивлюся, – сміялася Катерина Геннадіївна.

Вона зайшла до квартири, зачинила двері та нарешті звернула увагу на коробку з подарунком та листівкою.

У листівці було запрошення на весілля з надрукованою на лицьовій стороні фотографією Ірини зі Стасом.

Катерина Геннадіївна посміхнулася, розглядаючи щасливу пару на фотографії:

-Красень! Іншого моя дочка і не обрала би. Подивимося, що вони мені принесли за подарунок…