– Вітаю, у вас хлопчик, – радісно сповістив мені лікар і запитав, як зв’язатися з батьком, щоб і йому повідомити добру новину.

Я розплакалася і сказала, що тата у дитини немає. Лікар лише співчутливо глянув на мене. Тоді мені було 20 років, і мені було дуже страшно і прикро. Та я пригадувала слова своєї бабусі, що не буває такого “зле”, щоб не вийшло на добре.

Після того як мене на 8-му місяці залишив чоловік, мені уже нічого в цьому житті не страшно. Ми з Олексієм познайомилися на весіллі у моєї подруги, він був найкращим другом нареченого, і відразу мені сказав, що хоче щоб і у нас незабаром було таке ж весілля.

Я не знала, що відповісти, бо на той час була студенткою, і не думала про сімейне життя. Але я закохалася в Олексія, і коли через три місяці зустрічання він зробив мені пропозицію – я погодилася. Тоді я була на сьомому небі від щастя і навіть не уявляла, що мене ще чекає в майбутньому.

Перед самим весіллям, у четвер, до нас додому прийшла мама Олексія, і заявила моїм батькам, що її син вінчатися в церкві зі мною не буде. Мій батько спробував заперечити, адже ми жили в селі, священник вже був замовлений, але свекруха сказала, що або так, або ніяк.

В підсумку ми просто розписалися і стали жити разом з батьками Олексія. Його мама мене не любила, але терпіла. Вона була впевнена, що наш союз не надовго, тому і не дозволила нам взяти шлюб.

Мені було дуже важко в домі свекрухи, але я знову пригадувала собі, що не буває такого “зле”, щоб не вийшло на добре. Мама мого чоловіка вміла пекти торти, пляцки і різну випічку. В цій галузі їй рівних не було. І я біля неї теж навчилася багато чому. У неї було кілька коронних рецептів, з якими не могла зрівнятися жодна випічка, і я змогла у неї теж навчитися так добре пекти.

Одного разу Олексій прийшов додому не в настрої і повідомив мені, що нам треба розлучитися, бо права була його мама, коли говорила, що я йому не підходжу.

– А як же наша дитина? – показала я на живіт і розплакалася.

– А що дитина? Народиться і я запишу її на себе. У мене життя одне, і я хочу прожити його так, як вважаю за потрібне, – сухо відповів Олексій.

Так я стала матір’ю-одиначкою. Чоловік до мене не повернувся, і ніякої участі у вихованні сина він не приймав. Я сама виховувала сина, заміж більше не виходила, бо не хотіла, щоб у мого сина був інший батько.

Я працювала на двох роботах, а моїм хобі стала випічка. Спочатку я пекла для себе, а потім вже стала на цьому заробляти. Та звідки ж я знала, що це заняття, якого мене навчила колишня свекруха, ще принесе мені особисте щастя?

Одного разу на Великдень до мене в гості приїхала моя двоюрідна сестра з чоловіком. Разом з ними був рідний брат її чоловіка. Сергій переживав важкі часи, він нещодавно пережив важке розлучення, і тому вони взяли його з собою на свята, щоб трохи розвіятися.

Неочікувано для нас обох, між нами з Сергієм виникла симпатія. Ми почали спілкуватися, а пізніше і стали зустрічатися. Потім ми з Сергієм розписалися. Він мені зізнався, що я з самого початку припала йому до душі, але найбільше йому сподобався мій коронний сирник.

Я посміхнулася і згадала свою свекруху, бо ж пекла я за її рецептами. Права була моя бабуся, коли говорила, що не буває такого “зле”, щоб не вийшло на добре.

Як тільки я стала щасливою, об’явився і мій колишній чоловік. Він дізнався, що наш 25-річний син дуже добре заробляє, і будує для мене будинок.

– Я теж хочу свою частку в цьому будинку. Я – його батько, – заявив Олексій.

Йому дуже не сподобався і той факт, що я вийшла заміж ще раз, адже в нього особисте життя так і не склалося.

– Я тобі нічого не винна, – кажу.

– А хочеш будинок, то сам з сином про це і говори.

Та позицію нашого сина я знаю, він давно сказав, що батька у нього немає, бо ніколи його і не бачив. Тому нічого чужим людям він давати не збирається. Я його в цьому підтримую. Кожен в цьому житті має те, на що заслуговує. Ну хіба не так?

Джерело