Моя мама влаштувалася на роботу листоношою. Ходити селом, розносити газети та пенсію. Село у нас велике, а мамі, як новенькій, звичайно, дали далекий і дуже незручний маршрут. Мама моя не мала ніякого теплого одягу. Вона п’ять років мого батька доглядала, не до нарядів було.

Кожна копійка йшла на те, щоб його на ноги поставити. Ми його по всій Україні возили, а як трохи легше йому стало, він же мамі й сказав, щоби йшла працювати.

Я тоді отримала першу дитячу виплату. Не дуже багато, як за нинішніми мірками, але тоді це була сума досить пристойна. На неї і купила мамі дублянку. Привезла, а мати й брати не захотіла. Говорила, що я молода і мені вона потрібніша. Собі просила мою куртку стару і все. Ледве вмовили.

Однак недовго мама моя в тій дублянці проходила. До нас до села родина із Донецька приїхала. Люди нікого не знали. Заїхали на авто до сільської ради та попросили у голови притулок.

Всім селом їм все зносили. Так моя мама побачила, що жінка ходить у легкій куртці на морозі і знаєте, що зробила. Так! Віддала свою нову дублянку. Я тоді плакала. Але … що поробиш. Пішли з чоловіком та придбали мамі тепле пальто. Тільки я її дуже просила не віддавати, тому що ми більше не потягнемо подібних витрат. Ці люди у нас тоді не довго пожили та поїхали. Мамі ж жінка дзвонила часто, зі святами вітала та проговорити могли годинами.

Потім вони поїхали спочатку на заробітки за кордон, а потім там вирішили осісти. Настав 2022 рік. Ми два тижні у підвалі просиділи, а коли зрозуміли, що треба тікати – виїжджали сім’єю у колоні з нашими сусідами. Коли ми були в центрі для бі женців і пролунав дзвінок на телефон мами. Вона змогла сказати кілька слів, потім розnлакалася і передала телефон мені.

— Де ви зараз. — Почула я голос на тому боці.

– Ми в’їжджаємо по вас, просто скажіть, де ви знаходитесь.

У нас зупинитеся – ми вас заберемо… Ось уже десятий місяць, як ми живемо поряд із Людмилою та Дмитром. Дублянка за три тисячі гривень, мамина безмежна доброта і людяність цих незнайомців – ланцюжок, який нас врятував. Якір, що не дав загубитися в тому вихорі, що поглинув нас так несподівано.

КІНЕЦЬ.