— Улька, завтра Зіна приїде з Кирилом до міста, документи до інституту здавати. Вони в тебе переночують. Так, їх потрібно буде зустріти о 5-й вечора і не запізнюйся. Допомагати рідним і близьким Уляна була не проти, але її дратувала безпардонність, з якою мати втручалася в її особистий простір.

Коли Уляна вирішила поїхати до міста, батьки були проти. Вони вважали, що, ніж вчитися, краще вийти заміж за хорошого, господарського хлопця. «І у тебе життя було б влаштоване і нам — опора в старості, а в місто поїдеш, вважай і не було в нас дочки» — такий був головний аргумент матері.

Тому, коли Уляна наперекір усім все ж таки подала документи до ВНЗ, та ще й вступила, раділа тільки вона. І матеріально їй не дуже допомагали потім. Уляна ще під час навчання почала працювати, берегла кожну копійку, щоб до тридцяти купити нарешті цю квартиру.

Нехай не облаштовану, хай на околиці міста, але свою. З того часу мати іноді посилала до неї далеких і близьких родичів, переночувати, а то й пожити деякий час.

Те, що Уляна повинна їх усіх приймати, здавалося матері само собою зрозумілим. Гості навіть не вважали за потрібне прибирати за собою або приносити що-небудь з їжі. Ось і зараз Уляна спробувала обуритися, пояснити матері, що її робота закінчується о шостій, але та вже повісила слухавку.

Наступного дня вона так закрутилася на роботі, що навіть забула про непроханих гостей. Вони нагадали про себе дзвінками, на які Уляна ніяк не могла відповісти – була на нараді у головного. Під’їжджаючи до будинку, Уляна побачила біля під’їзду тітку Зіну з сином.

Тітка Зіна привітала гнівною тирадою: — Подивіться на неї, мало того, що через тебе я змушена була на таксі витратитися, то ти ще й чекати нас змушуєш? Гарна племінниця, нічого не скажеш. Уляні коштувало великої праці не відповісти таким же тоном: — І вам доброго вечора.

Але я щось не пам’ятаю, щоби запрошувала вас у гості або обіцяла вас зустріти. Може, ще накажіть і збитки вам відшкодувати? Тітка Зіна одразу зникла: — Як же так. А куди ми тепер?

— Вона розгублено озирнулася на сина.

— У готель, — безтурботно знизав плечима Кирило, — ми ж маємо гроші.

— Сідайте, — зітхнула Уляна, — тут поряд є досить пристойний і недорогий готель, я вас відвезу. Мати не розмовляла з Уляною ще кілька місяців. А гості з села в неї і зараз зупиняються, але тільки ті, хто домовляється з нею самою і тільки якщо їй це зручно.

КІНЕЦЬ.