З Орисею ми товаришували протягом багатьох років. Та потім життя повернуло в таку сторону, де в житті подруги не знайшлося для мене місця. Я залишилась непотрібною для рідної людини і це надзвичайно пригнічувало. Та зараз розпочнімо спочатку!

Декілька років Орися зустрічалась із хлопцем, та я познайомилась із ним лише після пропозиції руки і серця. А саме на заручинах. Наскільки я зрозуміла, то парубок був із заможної сім’ї, тож спілкування зі мною не входило до його зони комфорту.

Тоді мені було зовсім не зрозуміло, як з ним познайомилась Орися, якщо її сім’я такого ж достатку, як і моя. Можливо, він захотів біднішу дівчину, аби мати над нею владу, маніпулювати фінансами?!

На весілля мене все ж запросили. Та, чесно кажучи, краще б мене там не було. Адже слухати всі ті огидні казки від нареченого просто не було сил. Як тільки до його рук потрапляв мікрофон, він не втрачав можливості сказати, що кохана всім йому зобов’язана, тому в їхньому домі завжди буде порядок, чистота і тотальний патріархат. Ну, звичайно, прямо так він не говорив, але я передаю вам суть його слів. 

І вже у перші дні їхнього сімейного життя я переконалась, що ці слова були нічим іншим, як чистою правдою. Орися стала одягатися як заможна дама, носити купу дорогих прикрас і вештатися по ресторанах.

Та мене бентежило, що Леонід тільки те й робив, що нагадував, скільки витрачає на свою кохану. Хіба в справжній сім’ї прийнято говорити лише про те, що віддаєш, а не про те, скільки отримуєш від партнера?

На початках я намагалась поговорити із подружкою, донести свою суб’єктивну думку. Та вона відмовлялась бачити те, що було аж надто явним. Або ж вона просто прикидалась «дурочкою», оскільки було зручно жити з таким забезпеченим чоловіком і на той момент, крім грошей, її нічого не цікавило.  Так ось, товаришка сказала мені, що щаслива в шлюбі на всі 100, ну і я відчепилася від неї. Якщо так, то я не маю права щось їй доводити, а тим більше наказувати.

Поступово наше спілкування зводилося до нуля. Самі розумієте, як воно буває. Спочатку зустрілися один раз в тиждень, потім в місяць, а потім і взагалі забули про існування один одного. А все через те, що Льоня сам наговорював на мене дружині і відкрито не дозволяв мені приходити до них, відповідно й Орисю нікуди не відпускав.

Тепер я спостерігала за життям ліпшої подруги лише в соціальних мережах. І от десь побачу її ненароком у нашому маленькому місті, здається, іде щаслива людина, а душа моя відчуває, що щось не так.

Не раз матір Орисі розповідала мені, що чоловік майже кожного дня нагадує дівчині, щоб знала своє місце і пам’ятала, з якого болота він її витягнув. І кожен раз, коли вона чимось була невдоволена або хотіла посперечатися, чоловік шантажував, що поверне її до бідності, в якій вона жила раніше.

Звичайно, зі сторони ніколи не скажеш, що щось не так. Люди бачать лише дорогі відпочинки, одяг, ресторани, обіймання і цілування. Та чи важливо це все, коли пропадає найголовніше – твоя особистість, твоя думка, твоя позиція?

Я б дуже хотіла витягти свою подругу з тієї прірви, та просто не знаю, як це зробити і чи взагалі вона буде потім вдячна мені за це. Все-таки це її життя і вона сама може його змінити, якщо щось не влаштовує.

КІНЕЦЬ.