Історія розпочалася банально. Познайомились із ним у ресторані. Тоді була ще заміжня, а він одружений. Спочатку боялася закохатися. Перша близькість сталась за місяць після знайомства. При першій зустрічі відчула те приємне трепетне тремтіння в колінах. Хоч і був він наполовину старший, мене й досі не насторожує.

Були короткі зустрічі пізно вечорами (була рання весна, ночі ставали дедалі теплішими). Потім настало літо, прогулянки велосипедами. Так тривало рік. Потім він вирішив піти від дружини пожити окремо. Я жодного разу не давала зрозуміти, що хочу його вивести з сім’ї і таке інше.

Потім і я розлучилася з чоловіком, стосунки були далеко не ідеальні, тому що він все подружнє наше життя був на заробітках (6 років були у шлюбі), потім одне за одним. Я вирішила, що треба припинити це все, тільки гаяла час.

Повернемося до коханця. Він пішов від дружини. І як тільки відчув повноцінну свободу, я дізнаюся про випадковий зв’язок зі старою його знайомою. Відреагувала дуже гостро, погано їла, не спала. Все за стандартною версією страждань.

Але однозначно розуміла, що очікувати вірності від людини, яка неодноразово зраджувала своїм дружинам, не варто. Вистачило на тиждень. Потім привітав мене з днем народження і якось слово за слово вибачився. Все повернулося до минулого сценарію.

Тепер зустрічі стали частіше. Більш відкриті, оскільки стали обидва начебто вільні. Але згодом став ходити до дружини, з якою і досі в офіційному шлюбі. Пройшло 2 роки з часу, як познайомилися, я бачу, що стосунки не розвиваються. Вирішаю поїхати підкорювати столицю. Походи до дружини стають його частіше, адже нудно, за його словами, а там нагодують і обласкають. Приїжджала кожні 2 тижні, спілкувалися телефоном.

Приходить час, знову в мене день народження і я дізнаюся, що він вирішує до неї переїхати, тому що у нього з’являються проблеми зі здоров’ям типу, і вона його доглядатиме. За пів року моїх уявних підкорень столиці набралася боргів (невдалий хабар для вступу на добру посаду). Вирішаю повернутися назад, тому що все-таки своє житло, та й дитина сама з бабусею.

Але я була рішуче налаштована, що нашим стосункам кінець і треба жити далі. Тут короткі залицяння до одного місцевого жигало, пару зустрічей і розумію, що зовсім не моє. Але найголовніше, почуття помсти у собі. Галочка так би мовити.

Після, похід до місцевого нашого нічного клубу, знайомство з чоловіком. Розумію, що серйозніше ставлення до мене, не одружений і хоче сім’ю. Але при цьому наші зустрічі з коханцем продовжуються, і я щоразу намагаюся поставити крапку.

Розумію головою, що так не можна, але розлучаюсь із серйозним чоловіком, відновлюю з тим стосунки, які стають бурхливішими, насиченіші та обіцянки прослизають, що будемо разом назавжди.

Але насправді не бачу змін як таких. Знову знаходжу місце зустрічі з серйозним, перепрошую, і повертаюся. І ось все чудово. Навіть роблять пропозицію. Але не тут було, знову залазить коханець і теж дарує обручку, але не з пропозицією, а просто, щоб повернулася. Повертаюся. Розмови, що поїдемо і буде в нас родина.

Час іде, ось уже півроку жодних змін. І іноді чекаю, щоби повернувся той, який серйозний. І весь цей час у мене завжди мозок чекає на зраду. Я втомилася.

КІНЕЦЬ.