Щиро кажучи, от саме зараз я зовсім не розумію дружину свого єдиного сина Олесю.

Моя невістка чомусь вирішила, що взяти кредит на однокімнатну квартиру дуже хороша ідея в наш час.

Я їй ще з самого початку намагалася добре пояснити і переконати, що будинок у нас з батьком великий і у ньому місця вистачить на всіх.

Я ще відразу говорила синові Петрові, що ми старі і не будемо їм заважати зовсім.

У нього ні братів, ні сестер немає, щоб були якісь непорозуміння, все після нас, все одно, дістанеться йому.

А моя невістка, все одно, ні в яку не погоджується з нами жити.

Все хоче власне житло взяти в кредит, щоб мати свій власний дах над головою, хоче бути самостійною і єдиною господинею у своєму домі.

Ось тільки навіщо їй це в наш час?

Адже коли нас з чоловіком не стане, то син у спадок отримає наш чималий будинок, більше просто нікому нам залишити його.

Тому я зовсім не бачу сенсу для них набиратися таких великих боргів та кредитів і переплачувати великий процент банку, а для них це великі гроші.

Адже це нераціональні витрати, які взагалі ніяк себе не окупають.

Мені шкода праці свого сина, адже розумію, що скоро в них будуть діти, невістка піде в декрет, а працюватиме син лише і він і платитиме той кредит, практично, один.

Мої спроби поговорити з Петром закінчилися невдачею просто тому, що син в усьому слухає свою дружину і, навіть, якщо не погоджується в чомусь з нею, мовчить.

Її воля в рази сильніше, ніж у нього, в їх сім’ї все вирішує жінка, так вже склалося у них.

І як би він не намагався з нею поговорити, вона його в цьому питанні зовсім не хоче слухати, якщо у невістки є соя думка.

Деколи у мене були думки про те, щоб поговорити з батьками своєї невістки, однак вона сирота і розмовляти мені просто нема з ким, бо крім мене їй нікому нічого порадити.

Моя невістка Вікторія ще постійно говорить, що не хоче заважати нам з батьком.

Ми з чоловіком вже втомилися їм щось пояснювати, вони вже дорослі люди, нехай вирішують самі.

Якщо вони хочуть взяти кредит і жити по ньому якийсь час, сподіваючись на самостійність, то нехай так і буде.

Просто я знаю, що вони ще не раз пожалкують про те, але буде пізно, бо матимуть великий борг, виплачувати його доведеться моєму синові ще дуже довго.

Мені просто дуже шкода, що вони даремно витрачають такі великі гроші, просто підуть на вітер.

Вікторія каже, що хоче жити з чоловіком окремо, каже, що так буде краще для нас усіх, адже рано чи пізно у нас зіпсуються стосунки.

Та ми з чоловіком люди спокійні, маємо сина одного і точно хочемо, щоб в них усе добре було.

Можливо, у мене ще є шанс їх переконати в протилежному?

КІНЕЦЬ.