Як тільки донька вийшла заміж, то сказала мені прямо, щоб я їй не телефонувала по вечорах. Вечір то святе, то для них з чоловіком. Я дуже здивувалася, бо вона ніколи так не розмовляла зі мною. Та одного вечора я таки наважилася і прийшла до них з зятем у гості. Краще б я цього не робила
Зізнаюся вам щиро, що пишу зараз сюди вам дуже сумна, після чергової суперечки зі своєю рідною донькою.
Не можу вже більше, хочеться комусь виговоритися, як кажуть. Сподіваюся, що так стане легше.
Мій чоловік розуміє, що багато людей нас засуджує: що ви хочете, дочка видали заміж, у неї тепер своя сім’я, своя думка!
Та не своя у неї думка, як тепер зрозуміла я, а нашого зятя – її чоловіка.
Що він зробив? Наша донька Світлана зараз лише проти нас і налаштована. Адже вона була раніше такою доброю з нами, такою слухняною, ми навіть майже не сперечалися ніколи. А зараз що робиться в нашій родині? Вона зовсім змінилася. Я й не помітила, як її любов та повага пропала до нас.
Світланка у нас дочка єдина і найдорожча для нас дівчинка в світі, найулюбленіша.
Росла вона в достатку, в усьому ми догоджали їй, купували все, що вона хоче, навіть через капризи, хоча їх було мало – донька не вимоглива.
У школі за погані оцінки ніколи її не сварили, та й їх майже не було, в атестаті тільки п’ятірки і четвірки, вона відповідальна та старанна була.
А коли закінчила інститут, за це ми їй з батьком путівку дорогу купили в Єгипет – з подружкою найкращою своєї вона туди літала.
Там і познайомилася з чоловіком, який був в їх групі.
На зять сам зі столиці родом. Гаразд, якби людина була хороша, а то з такими амбіціями, прямо аж неприємно від того.
У нашому місті у дочки є квартира, що залишилася від батьків чоловіка у спадок. Довелося зятю з його царства їхати сюди до нас в маленьке містечко, там у нього з дружиною жити ніде – велика сім’я, а власного житла він не мав.
Дивно, я думала, що він відмовиться столицю покидати, адже все життя там жив, але він з легкістю переїхав.
Коли Світлана з чоловіком приїхали, ми відгуляли їм весілля. Спочатку зять нам якось навіть сподобався, був ввічливим, уважним, з повагою відносився до нас. Я й раділа, що в моєї єдиної дитини буде гарна сім’я.
Згодом він відкрив свій магазин спорттоварів, завдяки зв’язкам зі столиці, сам весь із себе такий спортсмен.
Стали молоді жити разом наче й непогано, ми раділи за них, а потім я запідозрила щось недобре.
Перше, що мені не сподобалося, це те, що наша Світлана стала просити не дзвонити їй вечорами – мовляв, тільки ввечері з роботи вони з чоловіком зустрічаються, хочеться все обговорити.
Я спочатку подумала, що це її ініціатива! Але якось увечері доньці у справі подзвонила і почула незадоволений голос зятя:
«Я ж їх просив вечорами не дзвонити! Що тут не зрозуміло?».
Я не промовчала, тут же передзвонила зятеві і висловила, що думаю про це, за що потім посварилася з донькою. До речі, навіть в гості вона до нас приходить одна і вдень, тому що вечір для них – святе, так зять вирішив, що вечір лише має бути для них двох і крапка.
Потім я стала помічати, що дочка худне, хоч вона була нормальної статури. Вона сказала, що чоловік вирішив перейти на правильне харчування. Я кажу:
«Тобі дітей ще народжувати! Ти що робиш? Ти ж така красива була». Світлана і на це розсердилася.
Згодом ми подарували доньці мультиварку, коли вона до нас зайшла мене привітати. Вона попросила мультиварку поки у нас залишити, мені то так дивно було.
Потім я приїхала сама до молодих і привезла їм додому цей подарунок, адже не розуміла, чому донька вчинила саме так. Зять мені каже:
«Це що за шкідливий «горщик»? Ви хочете, щоб ваша дочка ледаркою стала? І взагалі – все, що приготовлено в мультиварці, все можна в смітник викинути, крім пароварки!»
Світлана, після цих слів, зніяковіла і каже мені в сторонці:
«Мамо, забери це назад додому. Я у тебе буду готувати».
Що це таке? Я обурилася, дочка знову розсердилася на мене і сказала, що буде краще, якщо я додому піду.
Я тільки вийшла, як чую в під’їзді, що зять незадоволено щось каже, дочка перед ним вибачається ще.
І ось сьогодні знову! У батька днями ювілей, замовили на вихідні невеличке кафе з будиночками для ночівлі за містом, рідня навіть з інших міст їде. Запросили і дочку з цим зятем, щоб батька провідали.
Спочатку вони погодилися. І ось все організовано, залишилося кілька днів, як Світлана мені телефонує:
«Мамо, ми не приїдемо на вихідні».
«Добре, приїжджайте хоч привітати батька на годину», – тоді доньці промовила я.
«Та ну навіщо ця їзда за 100 км, ми ж можемо і по телефону привітати можемо, а подарунок я потім привезу, коли мені зручно буде».
«Ну ти можеш чоловіка свого на добу залишити, і сама приїхати, батько ж єдину дочку чекати буде».
«Ні, мамо, на добу не можу, для нас вечір разом – це святе, ти сама це добре знаєш».
Ось поясніть, як на це все реагувати? Це ж чистісінька неповага до батьків. Ну як не приїхати до батька на ювілей – це зрада батьків! Які можуть бути відмовки?
Там явно зять просто надів на себе корону і командує донькою нашою. Як нам її собі повернути? Невже рідна донька так швидко може стати чужою людиною?
Чи можемо ми з чоловіком ще щось змінити, поки не пізно? Адже прийде старість і вона просто забуде про нас. Вона ж наша єдина дитина. Хто ж допоможе нам на старості років?
КІНЕЦЬ.