Мами й тата моїх давно не стало, на жаль. Якось так сталося, що вони дуже рано пішли. У мене є рідна сестра Оксанка.

Життя в моєї сестрички склалося досить таки непросте.

Оксана має трьох діток, живе в селі, в старенькій невеличкій батьківській хаті.

Коли мами з татом не стало, то я відмовилася відразу від спадку та допомогла Оксані оформити хатину наших батьків на себе.

Я прийняла це рішення дуже зважено, багато думала про це і вирішила, що не маю ні з ким радитися, адже це наші батьки і наше спільне рішення. А ми з сім’єю не доїдаємо останній кусень хліба і нікому нічого не винні.

Та скільки мені тоді довелося вислухати від власного чоловіка і дітей, що й не передати.

Ми живемо у сусідньому селі, але живемо досить таки добре. Данило мій – фермер. Маємо гарну машину, два трактори.

Щороку чоловік збирає гарний врожай, дуже багато продає, ми ні в чому не маємо потреби, основне, що потрібно для життя в селі в достатку, у нас є, тому я не буду скаржитися навіть на це.

Діти мої живуть в місті, син має сім’ю, а донька навчається. Ми їм грошей даємо багато. Адже для кого нам жити тоді і працювати, як не для власних дітей.

Моя сестра Оксана, була дуже пізньою дитиною у моїх батьків, тому коли вона вже підросла, допомогти вони їй вже не мали змоги, бо самі жили лише на пенсію, тому навіть батьківської уваги Оксана отримувала менше, ніж я, адже батьки мої були немолоді і вони не могли їй вже дати багато.

З часом Оксана вийшла заміж, чоловік попався їй не поганий, але господар він ніякий, в колгоспі працює з ранку до ночі, але отримує гроші невеликі, трьох дітей та дружину.

Тому коли батьків не стало, я вирішила хату в них не забирати і нічого не ділити, нехай живуть собі там з дітками. Але моя сім’я мене не зрозуміла.

Чоловік тиждень після того зі мною не розмовляв, адже я їм сказала про хату, коли вона вже належала сестрі.

А рідні мої діти постійно телефонували, запитували, чи можна повернути все назад.

А я так розчарувалася в найрідніших людях, не можу зрозуміти, як можна бути такими жадібними, адже у них є все, що потрібно.

Для чого їм ті пару десятків тисяч гривень, які б вони отримали від хати. Невже гроші так змінюють людей?

Ніхто бабусю не доглядав, у них були свої справи, але чомусь взялися хату її ділити. Але мені зовсім не зрозуміло чому?

Мій чоловік про сестру мою рідну єдину більше чути не хоче, каже, що вона “загребла” все батьківське майно, користуючись моєю добротою.

Але ж хіба то такий великий спадок? Старенька глиняна хата її рідних батьків, за якими вона доглядала до останнього дня.

Тепер я потайки ходжу до сестрички, дуже люблю її та турбуюся про діток. Вона виявилася мені найріднішою людиною на цілому білому світі.

Мені так прикро, що маю таку сім’ю. Дуже прикро для мене. Невже такі діти допоможуть мені на старості років? Невже мене колись пошкодує мій чоловік?

Яке їм, взагалі, діло до батьківського будинку?

КІНЕЦЬ.