Зі своєю сестрою ми виросли в досить таки бідовій сім’ї.

В невеличкому селі стояла маленька хата, старенький паркан, у батьків не було грошей навіть криницю викопати, тому ми не мали навіть криницю на подвір’ї, а по воду для себе ми бігали до сусідів.

І добре, що жили біля річки, там брали воду для свого господарства, старалися працювати, як могли, щоб щось своє мати.

А потім тата не стало, на жаль, нам стало жити ще важче, ніж було до того. Адже пенсія у бабусі була маленька, а мама, працюючи за копійки в колгоспі, теж не могла нас добре забезпечити.

А потім приїхала з-за кордону мамина давня подруга. Привезла великі гроші, почала будувати хату.

Тітка Тетяна стала підмовляти маму і говорити, щоб кидала це село, залишала дітей на маму свою, нашу бабусю, а сама їхала в Італію, заробити грошей і найти собі чоловіка багатою.

Мама моя була ще тоді молодою жінкою, бідне життя їй набридло і вона, не довго вагаючись, поїхала.

Гроші мама передавала нам непогані, і в фінансовому плані нам жити стало, звичайно, трохи легше, адже до того нам ледь вистачало на життя.

Ми росли, а мама нас забезпечувала, передаючи гроші. Сама вона до нас приїжджала зрідка.

Коли сестра закінчила школу мама забрала її до себе, а я залишився доглядати стареньку бабусю. Відтоді мама з сестрою не приїжджали і гроші пересилати перестали.

Після школи я пішов в колгосп працювати, у мене не було грошей, щоб поїхати навчатися у місто і бабусю стареньку не міг залишити саму, адже шкода було її, та й добре розумів, скільки вона добра зробила для нас, скільки свого здоров’я витратила на це.

Якось мені тітка Тетяна, яка вчергове повернулася з Італії, розповіла, що мати там живе з чоловіком і донька з ними.

У мене якась така образа на них затаїлася, що й не передати словами, я після того їм телефонувати не хотів, та й мама не дзвонила.

З зарплати я потихеньку став відкладати гроші, зробив ремонт у хаті, завів господарство.

А потім, несподівано, не стало моєї бабусі, єдиної рідної людини, яка підтримувала мене і любила щиро.

Мама наступного дня повернулася з-за кордону, вона приїхала оформляти спадок, адже хата тепер належала їй по праву.

Мама розповідала, що з чоловіком у неї там не склалося і вони з сестрою повертаються в село, а хата тепер належить їй, тому вони спокійно з сестрою будуть там жити тепер.

Мені дуже сумно від того, я думав, що мама не претендуватиме на хату, а вона вирішила повністю оформити її на себе, незважаючи на те, що я один довго доглядав за бабусею.

Ні, вони мене не виганяють і зовсім не проти, щоб я зараз в ній жив, але мама мені вже зараз натякає, що хату цю віддасть моїй сестрі, своїй доньці, мовляв, хоче, щоб та на старості років доглядала її.

Але ж вона вже валилася, я все там відремонтував за свій кошт і паркан новий поставив. Я тут стільки всього зробив.

Тепер виходить, що у мене нічого немає, навіть рідні люди стали мені чужими.

Я чомусь картаю себе, що такий необізнаний був, я думав, що бабусине обійстя буде мені, адже я за нею доглядав. Та люди кажуть, що по-закону зараз зовсім інакше, догляд не береться до уваги.

Можливо в когось була тка ситуація в житті. Чи зможу я відстояти хоч частину бабусиної хати?

КІНЕЦЬ.