Лідія була дівчиною симпатичною, але простенькою і нічим не вирізнялася серед своїх подруг. Усміхнена, скромна. Волосся, правда, красиве, злегка хвилясте.

Подруги в училищі казали їй:

— Треба бути сучасною. А то на тлі Світлани виглядаєш простовато.

Світлана, її подружка, була дуже гарненькою. Вії пухнасті, очі на пів-обличчя, губи яскраві. Хлопці так і мліють, і проходу їй не дають.

Вона вже з ким тільки не дружила, а зараз якогось нареченого відхопила, журналіста з місцевого радіо. І кохання у них було справжнє.

Відразу після закінчення училища Аркадій одружився зі Світланою, і всі їй заздрили. Тільки не склалося у них.

Світлана зустріла іншого та поїхала з ним до Києва. Але її ніхто не засуджував. Як виявилося, Аркадій має маленьку дочку, а він про неї не розповідав.

Все розкрилося раптово, коли захворіла та померла його мати, яка виховувала маленьку Ірину. А колишня дружина Аркадія теж зникла з поля зору відразу після народження дочки.

Про все це він Світлані не наважився розповісти, тому, коли вона дізналася правду, кинула свого чоловіка і швидко знайшла йому заміну.

***

Останній день зими був сніговим та прохолодним. Ліда йшла з роботи зі своєї швейної майстерні.

А назустріч їй він, Аркадій із маленькою трирічною донькою за руку. Дівчинка плакала, просилася на руки.

Але він пояснював їй, що вона вже велика, чобітки в неї в снігу, на руки її взяти не може. І тут їх зупинила Лідія.

— Привіт, Аркадій? Ну, як ви? Іринко, не плач, хочеш, я тобі цукерку дам?

Дитина притихла, дивлячись на Ліду, а Аркадій сказав, що не справляється з роботою та донькою.

— Доведеться цілодобово віддавати чи шукати няню, — закінчив він сумно свій монолог.
— Ні, тільки не цілодобово. Я сама ходила туди, коли тато помер, а мати мала нічні зміни. Пам’ятаю, як я плакала ночами, сумувала. Краще шукай няню.

— Та й няня потрібна, щоб тільки з садка забирала, коли я працюю вечорами допізна. Та й у вихідні іноді, коли я в студії.

— То давай я поможу! — одразу відповіла Лідія. — Мені не складно. Я о п’ятій вже вільна, забиратиму Ірину. І у вихідні я можу…

Аркадій відразу погодився і обіцяв платити за послугу. Лідія ніяково хотіла було відмовитися, але потім подумала: чому б і ні, зайва копійка їй не завадить.

І буквально з наступного дня розпочала свої нехитрі обов’язки. Забирала Ірину з саду, приводила до Аркадія додому, годувала, укладала спати, коли він затримувався. Дівчинка звикла до неї швидко, і Аркадій був на сьомому небі від щастя.

Деколи, коли він приходив раніше, вони разом вечеряли, а потім Ліда поспішала додому.

***

Так пройшов березень та квітень. А у травні Аркадій раптом сказав, що йому треба поїхати на всі свята.

— Друг одружується. Побудеш із Іриною ці дні? Подвійний тариф.
— Та годі тобі, — відповіла Лідія. — І звичайного вистачить. Тільки мені доведеться в тебе жити. У мами тиск, їй дитина буде в тягар.

На тому й вирішили. Аркадій поїхав, Ліда пояснила мамі ситуацію, а та лише руками розвела.

— Чи не закохалася ти часом у цього брехуна? — спитала вона і як у воду дивилася.

Звісно, ​​закохалася. Але хіба таке мамі скажеш? Ліда і сама собі боялася в цьому зізнатися. Куди їй!

Він геть який красень, а вона справжнісінька простачка. І з тією ж Світланою її ніяк не порівняти.

Усі свята вона провела у будинку Аркадія. Ірина була слухняною дівчинкою, вередувала мало, тільки іноді тата кликала і все на двері поглядала в очікуванні.

А в останній день, коли Ліда сказала їй, що батько приїде завтра, вона назвала її мамою. У Лідії виступили сльози на очах!

Ця дитяча прихильність торкнулася її до глибини душі. А як до цього поставиться Аркадій?

***

Повернувся він своєчасно, як і обіцяв. Схопив доньку на руки, і вона міцно обняла його за шию.

— Дякую, Лідо! Ти мене так виручила. Слів немає! —  казав він і він простяг їй конверт з грошима.

А їй хотілося іншого… Хотілося тепла та ласки, щоб він теж обійняв її, притиснув до себе, як Ірину. Але це були лише мрії. Боязкі і не здійсненні. І вона пішла додому, мало не плачучи.

Коли вона забрала Ірину наступного разу і дочекалася Аркадія з роботи, він прийшов збуджений, сказав, що отримав премію та поставив на стіл пляшку лікеру.

— Давай трохи! —  казав він Ліді, яка зібралася йти додому.

Сиділи в залі на дивані, Ірина грала на килимі, у роті стояв присмак перестиглої вишні, а в голові брязкіт. І Аркадій поряд. Так близько, що тільки руку простягни… Уявне щастя.

— А ти знаєш, що Ірина тебе мамою називає? Так і спитала мене вчора: а коли мама Ліда прийде?

— Знаю, — відповіла вона. — Тобі просто не говорила, вона кличе мене так іноді.

— Як ти думаєш, якби я відразу зізнався Світлані, вона б прийняла мою дочку?
— Ну, звідки я знаю? — відповіла Лідія. – Я прийняла б, якби кохала тебе по-справжньому.

А за іншу людину сказати не можу, навіть за свою колишню подругу. Розмова стихла, і лише Аркадій якось дивно подивився на неї, уважно, з прищуром. Лідія швидко зібралася та пішла.

***

Вдома вона не втрималася від сліз, та ще мама підлила олії у вогонь:
— Ну от, я так і знала, що це все скінчиться! А я попереджала! Не потрібен він тобі, цей ловелас. Де він і де ти, — говорила вона повчально, хоч Ліда з нею нічим не ділилася.

Але хіба від мами приховаєш? Вона бачить Ліду наскрізь, як і батька колись. Але жили вони добре, і, якби не підступна хвороба, яка так рано забрала його, у них була б повноцінна сім’я.

А чи буде вона колись у неї, у Ліди? Вона покохала чоловіка, якого не повинна, прив’язалася до маленької дівчинки, його доньки, і виходу з цього замкненого кола не бачила.

***
Настало літо. І Аркадій зненацька запропонував їй:

— Хочу з Іриною на море з’їздити. Чи не складеш нам компанію? Ми там із друзями збираємось. Хочемо відпочити. А ти і з нами, і сама відпочинеш. Поїхали?

І глянув так, що вона не змогла відмовити.
З Іриною вона куди завгодно готова їхати, а з ним тим паче! Просто бути поряд і бути потрібною. Така її доля. Про більше можна і не мріяти.

Мама, звичайно, стала дибки! Називала її ненормальною, що здалася в рабство цьому пройдисвіту, п’ятим колесом у його вітряному житті.

Але Ліда її не слухала. Зібралася і поїхала туди, де цілих два тижні вони будуть нерозлучні.

***

Друзі Аркадія були веселі й добродушні. Ліда була представлена ​​їм, як хороша знайома, яка від щирого серця допомагає йому з дочкою. Цілими днями купалися та засмагали на сонячному пляжі.

Вечорами дружна компанія вирушала веселитися, а Ліда залишалася з Іриною. Вони мали з нею окрему кімнату, куди Аркадій ніколи не заходив.

Але в останній вечір було вирішено йти всім разом. Ліда йшла з Іриною за руку у своєму легкому квітчастому сарафані, а поряд з нею прилаштувався Михайло, рудоволосий балагур, який постійно веселив друзів на пляжі.

— А ви мені дуже подобаєтеся, Лідо, — сказав він їй тихенько і взяв за талію.

— І ви мені подобаєтеся, — відповіла вона, — тільки заберіть руку.

— А давайте телефонами обміняємось? Думаю, у нас може щось вийти, — анітрохи не зніяковівши продовжив чоловік.

Ліда акуратно прибрала його руку з талії та відповіла:

— А я так не гадаю. У мене є кохана людина. Тому, вибачте…

***
У невеликому, але затишному ресторані всі сиділи навколо столу і жартували, хто на що спроможний. Але тут піднявся Михайло і заявив:

— Друзі! Мені сьогодні вперше відмовила жінка. Ось ця, між іншим, — він показав пальцем на зовсім збентежену Ліду. — Але ж я просто так не здамся!

Всі засміялися, як черговий його жарт, і тут вона побачила, як на неї дивиться Аркадій. Дивиться серйозно та уважно, ніби бачить уперше. На колінах у нього сидить Ірина і раптом голосно каже:

— Це не жінка, це моя мати!

Черговий шквал сміху, і тема розмови змінилася. Хтось тут же згадав про своїх дружин та дітей, хтось поскаржився, що ще не обзавівся щасливою родиною. А до неї підсів Аркадій і сказав:

— Лідо, а може даремно ти Михайлу відмовила, класний хлопець, між іншим.
Ліда взяла Ірину до себе навколішки і відповіла:

— А мені не потрібний класний хлопець. А потрібний той, кого я кохаю… ну покохаю, точніше.
— А мене… ти б покохала? — запитав він її в саме вухо.

До цього питання Ліда не була готова. Їй довелося промовчати. Але тут вечеря добігла кінця.

Усі, як завжди, зібралися вирушити до нічного клубу, а Ліда попросила викликати їй таксі, щоб поїхати з Іриною до пансіонату.
Але вони поїхали разом.

Усю дорогу Аркадій мовчав, Ірина швидко заснула в машині. Після приїзду її поклали в ліжко, а в них відбулася серйозна розмова.

Воеа полягала у тому, що Аркадій робив їй пропозицію. Але вона не почула слів кохання.

Він говорив про те, що дуже щасливий, що вона поряд. Найкращої жінки йому для доньки не знайти. Що він хоче жити разом та обіцяв бути вірним чоловіком.

— Але ж ти не кохаєш мене…, — тихо сказала Ліда, серце якої завмирало від несподіваної пропозиції.

— А ти? — запитав він.
— Змогла б покохати, коли все, що ти мені щойно сказав, правда.

Одружилися вони восени. У своєму ательє їй пошили таку сукню, що на засмаглому і стрункому Лідіному тілі виглядала, як на картинці.

Аркадій виніс її з РАЦСу на руках, а ззаду йшла щаслива мама і тримала за руку Ірину, свою новоспечену онучку.

Вона була щасливою за дочку. І Аркадій, всупереч її очікуванням, виявився добрим чоловіком і дбайливим зятем.

Все склалося добре, і майже щодня щаслива Ліда чула ці слова, про які навіть колись мріяти не сміла:
— Як же я кохаю тебе, Лідочко! Нарешті мені пощастило. Мені та Ірині!

КІНЕЦЬ.