Ми з чоловіком прожили 25 років у шлюбі, а він усе перекреслив і пішов до іншої.

Живемо в селі, маємо невеликий город, на якому переважно я порпаюсь. Виростили двох чудових синів. У мене завжди все приготовано, попрано і попрасовано.

Чоловіка і дітей бережу, шкода, щоб вони в землі греблись.

Люблю вирощувати огірки, помідори, кабачки і решту овочів. Щороку роблю багато закруток з овочів і ягід з фруктами, яким ласують і чоловік, і сини.

Життя мені подобалось, бо робила те, що люблю і мала чудову сім’ю, але тепер все інакше, бо постійно прокручую в голові один ранок, який все змінив.

Я того дня, як завжди, раненько встала і приготувала сніданок. Тоді побігла на город, щоб пополоти грядки.

Дмитро, мій чоловік, прокинувся біля 10 ранку. Поснідав і на ґанку, сьорбаючи каву, милувався краєвидами. Тоді зібрався і поїхав по справах до міста, одягнувши чисту й попрасовано сорочку.

Як це побачила сусідка, то почала свою звичну балачку, яку заводить уже не один рік:

– Маріє, ти б чоловіка до роботи залучала, а то он, яка втомлена. Дмитро твій, ніби нова копійка, не скажеш, що чоловік в селі живе. Пошкодуй себе.

– Чого він має ті грядки полоти, я й сама впораюсь. А те, що він у мене красень, то правда. Щаслива, що маю такого чоловіка – кажу.

В той день я ще наготувала різної смакоти, попрала і прибрала. Навіть встигла кілька баночок огірків закрутити.

Ввечері Дмитра ще не було, я до нього зателефонувала, але він скинув виклик. Душа була не на місці. Я дуже хвилювалась, щоб із ним нічого не трапилось. Додому Дмитро прийшов уже вранці і став збирати речі. Тоді ж сухо сказав:

– Я йду до іншої жінки, яка чекає від мене дитину.

Земля пішла мені з-під ніг. Не знаю, як я сіла на стілець, а не впала без свідомості. У вухах шуміло, говорити не могла. Дмитро викликав таксі, в на прощання сказав:

– Поглянь на кого ти стала схожа. Мені потрібна гарна і доглянута жінка, а не твої грядки і закрутки.

Тоді сів у машину й поїхав. Отак мій, здавалось, щасливий шлюб перестав існувати.

Сини не заважали на відсутність батька, лише вимагали від мене те, до чого звикли: чистий одяг і приготовану їжу. Я ж не могла встати з ліжка кілька днів. Сил не мала зовсім.

Тоді вийшла на подвір’я, обдивилась усе і повернулась в будинок. На відміну від гарних грядочок, я виглядала запущено. Сивина у волоссі, зачіски немає, манікюру й педикюру з роду не робила. Та й гардероб застарілий.

Тоді й зрозуміла, чому Дмитро мене кинув, бо виглядаю змученою бабцею, а не вродливою жінкою. Хоч мені і 45 немає. Як жити далі не знаю. У мене опустились руки.

Порадьте, з чого почати? Де знайти сили для життя?