Я думаю, це буде більше крик допомоги, ніж сповідь. У мене дуже велика проблема із чоловіком.

Ми одружені з ним майже 3 роки і маємо малюка, йому скоро буде два роки. Справа в тому, що для чоловіка я просто порожнє місце, він любить себе рідного, і що відбувається навколо, йому все одно.

Як настають вихідні, так йому треба скоріше сплавити малюка його батькам і всі вихідні проводити час біля плейстейшену, а я сиджу поруч, дивлюся всякі фільми, і так кожних вихідних. За ці 3 роки ми ніде не були і у відпустці, ніяк не поїдемо, тому що він твердить, що немає грошей, та й не хоче він нікуди, для нього відпочинок – це вдома сидіти.

Йому добре, він п’є і грає, а мені з сином якось не дуже комфортно проводити вихідні саме так. Щодня затримується після роботи, твердячи те, що стояв у пробках, хоча пробок, по суті, і не було.

Прийшовши з роботи, поїсть і сідає біля телевізора і на дитину так пару хвилин уваги, а все інше в телевізор. Знаєте, я так утомилася, що вже ні сил, ні бажань немає.

А нещодавно зовсім була така історія, що мені надійшов лист від мого лікаря, що я трохи захворіла, через слабкий імунітет, у мене поява дитини була складна, і що це більше проявляється, коли є близькісь. А він не зрозумівши саме причини, почав твердити, що я йому зраджую, і цілий тиждень зі мною не розмовляє.

Мій лікар навіть подзвонив йому і пояснив, що це буває не від зрад та інших чоловіків, а просто слабкий організм, а він це не хоче визнавати. Коли ж мені встигати зраджувати, коли я весь день з дитиною, прибирання, приготування, прання, прасування та обід, і вечеря.

А коли вір приходить додому, то вдома чисто, затишно та вечеря на столі так, де ж мені ще зраджувати йому? Я себе давно перестала відчувати жінкою, коханою, я вже забула, що таке здоровий сон, схудла на 15 кг, у свої 25 років важу 45 кг, якщо вже не менше, і що далі робити, я не знаю.

Попросити його розійтися і жити далі із сином своїм життям чи терпіти заради сина це все? Головне, що він сам не йде, начебто, так і треба.

Знаєте, гріх звичайно таке думати, але вже почала подумувати про те, що просто піти до того, хто мене насправді любить і любить мене він уже 13 років і готовий мене прийняти з дитиною і все заради мене готовий зробити. Коли мені погано, він приходить на допомогу хоча я його не кличу та й ми не спілкуємося з того моменту, коли я дізналася що він любить мене, для мене він брат і не більше, а для нього я все.

Навіть мама каже, зійшовшись з ним, я знайду все — і сім’ю, і турботу, і любов до себе і до сина, що нам потрібен справжній чоловік і тато, а не пияка та гравець, а я ось боюся, і що робити не знаю?

Допоможіть мені, будь ласка, як мені бути та що робити? Адже я не заслужила такого ставлення до себе, адже все роблю для сім’ї і навіть працюю 2 рази на тиждень і все одно погана.

КІНЕЦЬ.