Як нам запросити батьків нареченої сина??? На голову всім родичам? Але розповім свою історію спочатку, щоб ви все зрозуміли і щось порадили.

Я з Хмельницького. Проблема житла зруйнувала моє життя. Нам із чоловіком Георгієм зараз по 53 роки, у нас є дорослий син Максим. Йому вже 26 років. Живемо ми всі разом в маленькій кімнаті на чотирнадцять квадратів.

Квартира трикімнатна, але з нами ще живуть батьки чоловіка і його молодша сестра з сім’єю. З першого дня в нас були конфлікти і суперечки свекрухою. Сестра його тоді ще до школи ходила, але також, за прикладом батьків, з нами не спілкувалася.

Пропонували ми їм свого часу поділити квартиру, але ніхто не захотів. Причини вигадували різні. І те, що це їхня квартира, і те, що вони не зможуть за ці гроші купити по однокімнатній квартирі без доплати.

Так і живемо всі разом і досі. Я вже і не сподіваюся, що це колись зміниться. Вже до всього звикла. Але ж у нас син, якому пора створювати власну родину!

Максим зустрічався з дівчиною, але через рік вони розбіглися, бо він навіть запросити її додому не міг. Вона зрозуміла, що щось не так просто перестала з ним спілкуватися.

Зараз він зустрічається з іншою дівчиною, Яною. Вона з іншого міста, тут у нас в Хмельницькому навчається. Батьки на другому курсі купили їй квартиру. Де живе Максим, вона, звісно ж, не знає.

Але прийшов час знайомитися нам з її батьками, і постало питання, як їх до нас запросити? Мало того, що у нас такі стосунки з родичами, то ще й за весь час, скільки я в них живу, жодного разу не робився ремонт. Кожен вважає, що його це не стосується.

Моя колежанка живе одна у двокімнатній квартирі і запропонувала зустрітися з майбутніми сватами в неї. Але як нормальні люди сприймуть це і що про нас подумають?

Зрештою вирішили, що нехай все ж таки батьки Яни приходять до нас. Не зможемо ми весь час ховатися від них. Нехай з самого початку знають все. як є.

Та коли вони побачили, як ми живемо, одразу ж сказали, що не збираються віддавати свою дочку за людину, якій навіть жити нема де.

Я сказала, що якщо вони житимуть у квартирі Яни, то ми допомагатимемо їм грошима. На що її батько сказав, що його дочці подачки не потрібні. І на цьому все скінчилося.

Я тепер думаю, чи могла я свого часу хоч щось змінити, щоб моя дитина не була заручником цих квадратних метрів? Може, все ж таки варто було судитися з ними і відокремитися ще тоді, коли син був маленьким, і тепер би йому не довелося терпіти таке?

Чи можна зараз якось змінити все на краще? Які у вас думки і бачення цієї ситуації збоку? Буду дуже вдячна за будь які поради і слушні зауваження.

Джерело