Як і домовлялися, колишній чоловік регулярно забирає сина до себе навіть після того, як з’явилася дочка, і це нас усіх влаштовувало. Але останнім часом дитина після повернення від батька поводиться не так, як завжди, стала замкненою, дратівливою, на мої запитання відповідає, що все добре
Мій колишній чоловік одружений, у новій родині він уже має маленьку доньку. Під час розлучення ми домовилися, що нашого, на той час п’ятирічного сина Богдана, він забиратиме до себе у вихідні.
Я не хотіла перешкоджати дитині, спілкуватися з батьком, хоч ініціатором розлучення був чоловік. Спочатку була образа, що він нас кидає, але потім я змирилася і змогла впоратися зі втратою та болем, вирішила, що дитина не повинна від цього страждати.
Як і домовлялися, колишній чоловік регулярно забирає сина до себе навіть після того, як з’явилася дочка, і це нас усіх влаштовувало. Але останнім часом дитина після повернення від батька поводиться не так, як завжди, стала замкненою, дратівливою, на мої запитання відповідає, що все добре.
Я розповіла про це чоловікові, але він сказав, що у них спілкування таке, як завжди і чому так відбувається, він не знає. Вирішили, що якийсь час він не забиратиме сина до себе, а просто по можливості відвідуватиме його у мене вдома.
У вихідний, як завжди, Богдан зібрався до батька, але коли той не приїхав, а подзвонив, що не зможе його забрати, а заїде завтра, щоб з ним побачитися, син розплакався. Я не могла нічого дізнатися від нього, чому він так поводиться.
У неділю приїхав колишній чоловік, і ми, щоб не засмучувати дитину, почали спілкуватися як добрі знайомі, а не як вороги, але це ще більше посилило ситуацію. Син був дуже радий, що ми разом провели дві години, і коли чоловік почав збиратися, почалася істерика.
З його криків, упереміш зі сльозами, ми дізналися, що він теж хоче, щоб тато жив із нами, і що якщо це неможливо, то нехай забере його до себе. Коли я запитала: а як же я? — відповів, що він приїжджатиме до мене, як зараз приїжджає до тата.
Мені дуже боляче, я нічого не зробила такого, щоб дитина не хотіла зі мною жити, у мене за ці три роки нікого не було, я весь час віддавала сину. Ніколи не казала, що хочу знову вийти заміж.
Чому так сталося, що син згоден жити з чужою жінкою, аби бути з батьком? Як мені реагувати на це і що робити?
КІНЕЦЬ.