Як добре, що я залишила коханого, але ледачого і бідного чоловіка і вийшла заміж за старшого на 20 років і багатого, який мене просто боготворить, і моїх двох дітей також дуже любить. Не уявляєте, як змінилося моє життя. Я довго сумнівалася, боялася осуду, але тепер розумію: це було найкраще рішення. З колишнім чоловіком Ігорем я варилася в постійній скруті. Ми любили одне одного, проте він не мав жодних амбіцій. Робота за копійки, вічне ниття, що життя несправедливе

Як добре, що я залишила коханого, але ледачого і бідного чоловіка і вийшла заміж за старшого на 20 років і багатого, який мене просто боготворить, і моїх двох дітей також дуже любить. Не уявляєте, як змінилося моє життя.
Я довго сумнівалася, боялася осуду, але тепер розумію: це було найкраще рішення.
З колишнім чоловіком Ігорем я варилася в постійній скруті. Ми любили одне одного, проте він не мав жодних амбіцій.
Робота за копійки, вічне ниття, що життя несправедливе, і очікування, що я все витягну на своїх плечах.
Я працювала на двох роботах, приходила додому, готувала, прибирала, займалася дітьми, а він або лежав на дивані, або сперечався зі мною про черговий геніальний, але нереалізований план розбагатіти.
Я стомилася.
А тоді з’явився він — Андрій. Бізнесмен, сильний, впевнений у собі чоловік, який знає, чого хоче. Спочатку мені було лячно.
Він був старший, мав свій стиль життя, великі зв’язки. Але він так тепло ставився до мене й дітей, що я здалася.
Ми переїхали до його величезного будинку, де у кожного з нас своя кімната, де не треба рахувати кожну копійку й думати, що їсти завтра.
Я змогла нарешті займатися собою, діти ходять у гарну школу, їздять на гуртки, які їм подобаються, а не на ті, що ми можемо собі дозволити.
Колишній, звісно, не в захваті, після розлучення ми взагалі нормально не спілкуємося.
— Як ти могла? — кричав він у телефон. — Ми ж сім’я!
— А ти думав, що сім’я — це тільки моя відповідальність? — спокійно відповіла я. — Я втомилася тягнути все сама.
— Продалася! — кинув Ігор і кинув слухавку.
Так, можливо, я продалася, але не за гроші, а за спокій і стабільність.
Андрій не тільки забезпечує нас, а й підтримує, допомагає, розвиває мене. Він відправив мене на курси, про які я завжди мріяла, він вірить у мене.
Але бувають моменти, коли мене накриває сумнівами. Інколи ловлю себе на думці: а чи правильно я зробила?
Чи не втратила справжнє кохання? Андрій турботливий, добрий, та чи любить мене так, як кохав колишній?
Я зробила правильний вибір? Чи потрібно було залишитися з коханням, але без стабільності?