У чоловіка я друга дружина, так само він у мене, другий чоловік. І як би я не старалася, а не можу полюбити дочку чоловіка від першого шлюбу, яка живе з нами.

У мене також є син від першого шлюбу, а недавно народився наш спільний синочок. І мені зовсім не хочеться бути мачухою, я хочу бути лише мамою.

Ну не можу я ставиться до неї так, як до своїх рідних дітей. Своїх дітей люблю, заціловую, спілкуюся, а з нею – відчуження якесь.

Відчуваю, що і чоловік це помічає, хоча з моїм сином у них теж відносини, м’яко кажучи, натягнуті. Але у мого сина є батько, з яким він спілкується, а у дівчинки немає матері.

І я не можу замінити її їй, тому і звинувачую себе постійно, але не можу змусити себе любити чужу дитину.

Хоча прекрасно розумію, що дитина ні в чому не винна і так само, як і мої рідні діти вона хоче відчувати себе потрібною і любимою.

Я вже задумуюсь останнім часом над тим, що може не потрібні мені були ці стосунки , чоловік надіявся, що я стану мамою його доньці, а я веду себе з нею, як мачуха. Коли вона бавиться, я дратуюся.

Я, звичайно ж, і на свого старшого сина часто сварюся, але зі своїм майже відразу помирилися і забули про це, а з нею холодок проскакує, і вона на мене, бачу, ображається.

Можливо, мені просто важко одразу з трьома дітьми, з яких одна дитина ще й не моя?..Як вибудувати відносини в родині, щоб усім було добре? Як мені самій змінитися і ставлення до дівчинки поміняти?

КІНЕЦЬ.