Одразу після весілля нам з Юлею потрібно було вирішити, де ми будемо жити. Варіантів не багато. Я не місцевий, приїхав в обласний центр із села. Дружина хотіла залишитись в місті, тому єдиним рішенням стало почати сімейне життя у трикімнатній квартирі Юліних батьків.

Там місця вдосталь. А ми, тим часом могли відкладати гроші на власне житло. Але життя у приймаках виявилось не настільки простим, як я собі уявляв.

Хоча спершу все було нормально, але з часом теща все частіше обурювалась, що за комунальні послуги багато платити. Ми вже два роки в них живемо, завжди давали гроші на харчі й ніяких нарікань не чули. А тепер теща каже, що їй набридло тягнути нашу сім’ю і комуналку треба платити порівну.

А згодом ми поділились радісною новиною, що у нас буде дитина. Батьків Юлі ця звістка не потішила. Теща лише знизувала плечима й казала, що тепер можна забути про спокій. Немовля галасуватиме і вдень і вночі та й взагалі клопотів тепер вистачатиме всім.

Коли я чув якість колючі фрази в мою сторону, то ще якось терпів. Але, коли рідна бабуся так зневажливо висловлюється про власного онука чи онучку, то це вже занадто. Ми з Юлею порадились та вирішили, що візьмемо квартиру в кредит.

Щоб мати змогу нормально жити, доки дружина в декретній відпустці, я влаштувався на другу роботу. Кредит вимагав чималих витрат. На щастя мої батьки допомагали продуктами. У магазині купували лише хліб та деякі фрукти.

Коли народилась донечка, теща раптово згадала про наше існування. Вона приходила мало не щодня, не чекаючи запрошення. Я не заперечував, бабуся має право бачитись з онучкою та донькою. Думав допомагатиме Юлі з клопотами материнства, доки я на роботі.

Але став помічати, що моя дружина ще більш втомлена після візитів своєї матері, ніж тоді, коли та не приходить. А якось повернувся з роботи раніше та став свідком їх розмови. Юліна матір мене всіляко критикувала, а дружина намагалась виправдовувати. Вона просто хотіла налаштувати свою доньку проти мене.

Це стало останньою краплею. Я не стримався та випроводив тещу з квартири. Юля з вдячністю поглянула на мене. Згодом вона розповіла, що не може перечити матері, хоча й розуміє, що та неправа. Через постійні нерви почало убувати молоко й тепер мусить підгодовувати донечку сумішшю. Як би я дізнався про це раніше, то не пустив би тещу навіть на поріг.

КІНЕЦЬ.