Я знаю особливу історію. Вона про дві різні жіночі долі. Я знаю цих жінок, вони колись були подругами. Мама Оксани продавала смажене соняшникове насіння на ринку, а мама Світлани працювала в банку

Ця дуже особлива історія про дві різні жіночі долі. Історія двох подруг, особливих жінок. Доля Оксани мене здивувала, змусила задуматися. А доля Світлани, вибачте, що так кажу, виявилася як у багатьох! Про неї – трішки. А почалися ці історії в середині 90-х років.

Мати Оксани працювала на ринку – продавала овочі. Був у неї і свій «бізнес» – торгівля смаженим соняшниковим насінням. Пам’ятаєте жінок і бабусь, які насінням торгували?

Мішок смаженого насіння і стаканчик, який чим далі в часі, тим ставав все меншим та меншим. Ну, поки цей «бізнес» у них не відібрали великі виробники.

А мама Світлани працювала в банку, займала там гарну посаду, тому жили вони багатше, ніж сім’я Оксани. У Оксани ще й брат молодший був. За радянською традицією – подруги не помічали «нерівності», і дружили, по-справжньому, ще зі школи.

Тоді Світлані виповнилося 20 років, і вона запросила своїх друзів і знайомих в ресторан. І Оксана там дуже сподобалася чоловікові, який був старший за неї, на той час, років на п’ять.

Чоловік грав в ансамблі, і коли була пауза, він підійшов до Оксани, і тут же зізнався, що вона йому дуже сподобалася, вона відразу йому впала в око, як тільки він її побачив. Уявляєте? Вона тут же почервоніла і зніяковіла, він говорив їй багато компліментів, казав, що красивішої дівчини ще не зустрічав. А потім він попросив у неї номер телефону.

Але все було так несподівано.

Згодом цей чоловік зателефонував, він запросив Оксану на побачення, потім – ще раз. Потім з’ясувалося, що він брат відомого артиста. Брат став відомим, знаменитим, а він – ні. Таке часто буває. Звичайна справа! Але мама Оксани, як дізналася про це, їй так захотілося приєднатися до цього відомого сімейства.

А потім Світлана підняла шум. Власне, від неї я тоді і дізналася все.

– Оксану мати заміж без її згоди на те видає! – розповідала усім вона. – Вона його не кохає зовсім, та й він її не також не кохає, це ж видно, просто вона гарненька.

– Як без її згоди? – здивувалася тоді я.

– Так. Якось допомагати її потрібно. Зараз не стародавні часи. Мамі її сподобався цей музикант, і вирішила обов’язково одружити їх, а Оксана мені сказала, що почуттів у неї немає зовсім до нього. Немає кохання ніякого! І вона поки не готова, але мама постійно говорить їй про це, навіть суперечки часто влаштовує, щоб Оксана швидше погодилася!

– Так це їй вирішувати, – сказала я.

– Вона геть сумною стала, я не впізнаю її останнім часом!

Допомагати Оксані мені тоді чомусь не хотілося, та й дивним то все було для менею. Потім Світлана звинуватила мене в байдужості до чужої непростої долі.

Потім було весілля, в тому ж ресторані. Оксана була сумною, то веселою, то здавалася загубленою. Відчувалося, що дуже багато хто думав саме про одне. Заміж і без кохання? Розрахунок? Ясна річ, що ця продавчиня насінням – її мати, влаштувала все це сама. Враження від такого весілля дивне. Немов не весілля, а й поминки, одночасно. А Світлана мовчала, хоча так хотілося розповісти це всім присутнім.

А от сама Світлана два рази виходила заміж, дуже кохала. Заміж виходила офіційно, і два весілля гуляла. Були й неофіційні, так звані цивільні шлюби, але теж по любові. Не знаю, як у неї зараз справи, але пару років тому вона говорила мені:

– Немає ніякого кохання в цьому світі. Зовсім. Я переконалася в цьому на своєму власному досвіді.

Я не стала говорити з нею про її проблеми, щоб не засмучувати. Не стала про Оксану перед нею згадувати. Адже і вона, і я – ми обоє знаємо, що через пару років після заміжжя Оксана дуже полюбила свого чоловіка, так, що навіть сама цього не очікувала

Він був дуже хорошою людиною, все робив для своєї дружини, огорнув її турботою та щирим коханням, в усьому допомагав. І він став любити її ще сильніше. У неї троє дітей. Живуть мирно і спокійно. Вона щаслива і вже давно.

А Світлана – досі самотня, розчарована, і розчарування це і на інші сфери життя поширюється. Ніщо її не тішить. Але я відчула – надії вона не втрачає. І це добре. Остання справа – втрачати надію. Адже вона остання йде, після втрати віри і любові. Її берегти треба. Інакше, зовсім зле буде, в житті тоді щастя годі й знайти.

КІНЕЦЬ.