З дитинства мої батьки навчали мене важливості доброти та добрих справ. Вони завжди наставляли мене бути доброчесним громадянином і допомагати іншим у міру своїх можливостей.

Мої батьки навчали мене не лише словами, а й показували своїм прикладом, що треба робити. Коли я виріс, я вбирав всю інформацію як губка і став доброю, сумлінною та справедливою людиною.

Звичка робити добрі справи допомагала мені в житті. Одного разу, коли я їхав у громадському автобусі до свого університету на важливий іспит, я виявив під своїм сидінням сумку.

Вона заважала моїй нозі, і саме так я помітив її. Усередині я знайшов дорогий телефон, гаманець із грошима та документи.

Я побачив, що господинею сумки була молода дівчина, яка була трохи молодшою за мене.

Серед документів я знайшов її студентський квиток, з якого випливало, що вона навчається в тому ж університеті, але на два роки молодша за мене. Я пішов до університету, знайшов розклад занять її групи та знайшов потрібну аудиторію .

Я підійшов до дівчини, яку бачив на фотографії у паспорті, і все їй розповів. Я віддав їй сумку і порадив бути обережнішою.

Дівчина була у нестямі від радості і мало не заплакала від щастя, бо в сумці було достатньо грошей, щоб сплатити цілий рік навчання. Вона запросила мене до кафе, щоб подякувати, і ми обмінялися номерами телефонів.

Згодом я виявив, що Яна дуже цікава людина, і ми стали добрими друзями. Зрештою, ми стали парою, і батько Яни навіть запропонував мені роботу у своїй компанії.

Це було лише на початку нашої дружби, і наші стосунки розвивалися далі. Зараз ми плануємо весілля, і я неймовірно щасливий, що добрий вчинок призвів до такого щастя у моєму житті.