Я познайомилась з Олексієм ще коли ми були студентами. При першому знайомстві я вже знала, що цей хлопець колись стане моїм чоловіком. І я не прогадала. Закінчивши університет, ми одружились. У щасливому шлюбі ми прожили п’ять років.

Та якось, до нас на фірмі з’явився новий співробітник. І, сама того не бажаючи, закохалась у свого колегу Дмитра по самі вуха.

Я просто божеволіла від однієї його посмішки. А от у стосунках із чоловіком з’явилась прохолода. Я довгий час намагалась переконати себе, що так чинити не правильно, що у мене вже є сім’я. Але почуття взяли гору. Я зрозуміла, що пора обирати між почуттям обов’язку та коханням. І вагатись не довелось.

Я зізналась у всьому чоловікові та сказала, що надто його поважаю, щоб обманювати.

Ми розлучились. Знайомі мене не розуміли, та казали що я руйную власне життя. Вони дивувались, як можна було покинути такого хорошого чоловіка, як мій. Але якщо серце мовчить, то яка різниця наскільки він чудовий. Я не хотіла зробити йому боляче. Я лише бажала, щоб він теж мав шанс на щастя.

Я й раніше помічала знаки уваги від Дмитра. Та коли я стала вільною він вже не соромився зізнатись мені у почуттях. Наш роман розвивався стрімко, й згодом ми одружились. У шлюбі в нас народився синочок, найбільший наш скарб.

Але біда трапилась неочікувано. Син занедужав. Ми відвезли його до медичного закладу, де, як з’ясувалось, працює мій колишній чоловік. Я молила його про поміч, просила допомогти врятувати нашу дитину. Він зробив усе, що міг.

Це був важкий період для нашої сім’ї, але Олексій підтримав нас, як ніхто. З Дмитром вони навіть потоваришували. Я не думала, що наші дороги з колишнім чоловіком ще перетнуться. Коли Назарчик, так звуть мого синочка, одужав, то Дмитро попросив, щоб саме  Олексій став його хресним нашої дитини.

Тоді я вже знала, що мій колишній чоловік теж не самотній. У нього хороша дружина та маленька донечка, майже одного віку з моїм Назаром. Наші діти теж подружились і ми часто зустрічаємось сім’ями.

Час летить швидко, наші діти закінчили навчання у школі, потім в університеті, але доля мала на них власні плани. Здобувши вищу освіту, вони продовжили спілкування. А одного дня прийшли у гості, та повідомили, що одружуються.

Я зателефонувала колишньому чоловікові та сказала, що скоро ми станемо родичами.

Ось так незвично склалось наше життя. Та головне, що кожен знайшов своє щастя.

КІНЕЦЬ.