Я живу в селі з мамою, дочкою, зятем, онуками і сином. Тісно, нічого не скажеш. Ще й мені на всіх наготувати, то чимало сили вартує.

Тримаємо господарку, з якою переважно пораюсь я. Онуки, хоч і на канікулах, але малі і за ними самими потрібен догляд.

Дочка із зятем на роботі. Вадим в автосервісі працює. Зранку до ночі на роботі. Як іноді раніше прийде, то падає без сил на ліжко.

Моя мама вже старенька, їй 87 років і теж працювати не може.

Син без роботи вдома сидить, боїться йти працювати, щоб на війну не забрали. Я його розумію і шкодую. Богдану 29 років, але він і досі сам. Не вміє з дівчатами спільну мову знайти.

Я навіть сама дочку подруги привела додому, щоб вони зійшлись, але сину не вгодила.

– Мамо, та твоя Олеся не путяща. З нею немає про що поговорити. Тільки одні городи на умі. Та й не доглянута вона. Мені така не треба.

Богдан з Вадимом дуже сваряться через побутові дрібниці. То розетку попросила зятя зремонтувати, Вадим послухав, але відразу почав розбірки з Богданом:

– Ти цілий день вдома, ніде не працюєш, не можеш поремонтувати розетку? Чи я повинен після роботи серед ночі її крутити?

– То треба було не робити і не виказувати мені – каже син.

Потім була ситуація теж. Ми привезли сіно додому і йшла хмара, потрібно було бігом його закинути на вишки. Вадим лежав після роботи, а Богдана не було вдома, він з друзями гуляв. Як я дзвонила, то скидав слухавку.

Вадим допоміг все зробити. Шкода було його, бо був дуже втомленим. Богдан як прийшов, то в дворі зчинився справжній ґвалт: шум, гам, крики, ледь до бійки не дійшло.

– Ти сидиш на шиї в мами з бабою, то хоч би вдома допомагав, а не лазив по селі – кричав Вадим.

– А ти що будеш робити? – кинувся до нього Богдан.

– Я на роботі з ранку до вечора, а ти дивана вилежуєш.

Ледь втихомирила їх. У сусідів безкоштовний серіал. Я втомилась згладжувати сварки і розбірки між ними. Донька із зятем не мають куди йти і я їх не вигонитиму. Але жити в такій атмосфері вже не маю сил.

Дайте пораду. Що робити?