Поховавши чоловіка, перебуваючи в тузі, горі, печалі, не знаючи куди подітися і як поводитися, мене запросила до себе дочка, я зраділа, мені трохи полегшало, поїхала заспокоїтися, відпочити. Але не тут було!

Я згодом зрозуміла, що не треба було їхати. Я ж не знала, що мій любий зять у пляшку щодня заглядає і без цього не може, хоч трохи, але аби потрапило «для настрою».

Мені, звичайно, це не подобалося, але я не розповідала про це дочці, зять мене не ображав і добре. Так проходили дні мого відпочинку, сварок не було, але час іде, і терпець у зятя урвався стримувати себе, і тут він показав свою сутність.

У дочки було її професійне свято, він не хотів, щоб вона йшла на святкування з колективом, і сам напився «з горя», ревнощі не давали спокою, але дочка наполягла на своєму і пішла. Це його розлютило.

Жінки та донька сиділи на лавці біля будинку, святкували, співали, жартували, було весело. Але зять влаштував сварку при мені, коли дочка прийшла додому. Я була в шоці, коли він мене штовхнув, тому що я почала заступатися за дочку, спочатку стукала сусідам, але мене вразило те, що ніхто двері не відчинив.

Правоохоронцям не дзвонила, бо я не знала, куди дзвонити, так сильно нервувала. Зять образив дочку, вона знепритомніла.

Мені було дуже шкода дочку, я на неї руку не піднімала, а тут чужа людина. У мене немає слів, поваги до нього ніколи не буде.

Все стоїть перед очима й досі. Вони помирилися, а я залишилася винна і ще мене образив, і принизив.

Ось я так своє горе пережила двічі, додому приїхала і дала волю сльозам, тяжко захворіла. Дочка запрошує приїхати, я не хочу, добре, що на той раз залишилася жива.

Мені себе шкода. Дочці подобається таке життя нехай терпить, можливо, зрозуміє колись. Я їй уже не помічник, у неї своє життя.

У мене було горе, і це я так заспокоїлася, нічого людського, ніякої поваги, то навіщо нариватися .

КІНЕЦЬ.