Я здивувалась, коли моя свекруха заявила, що мені поки що не можна мати дітей, наполягаючи на тому, щоб ми спочатку підтримали мою золовку Клару та її сина.

Клара, якій 26 років, повернулася додому після розлучення, обтяжена відсутнім колишнім, який ухилявся від сплати алlментів.

Незважаючи на те, що у нас було своє життя та плани на сім’ю, ми виявилися втягнутими у їхні фінансові проблеми.

Незабаром після того, як ми почали планування сім’ї, що включає дорогі медичні консультації та аналізи, в справу втрутилася моя свекруха, наполягаючи на тому, що потреби Клари повинні бути пріоритетнішими за наші власні бажання завести дитину.

– Клара перевантажена, а фінансова підтримка дитини вкрай важлива, – благала вона, – хіба ви не хочете зробити внесок у цю справу?

Поступаючись сімейним узам, ми спочатку урізали власні витрати, щоб допомогти. Однак у міру того, як Клара відкладала повернення на роботу, наше терпіння зникало.

Скорочення нашої допомоги через наші проблеми загрози безплідності призвело до конфронтації.

Дізнавшись про наші плани, моя свекруха запротестувала: – Зараз невідповідний час. Хто наглядатиме за сином Клари?

– Клара має вийти на роботу, тоді їй не знадобиться наша фінансова допомога, – заперечили ми.

– Працювати? З малюком? В неї навіть на сон немає часу! – відповіла вона.

– Отже, ми маємо відкласти народження власної дитини?

– Запитала я, – ви взагалі, чуєте, що ви говорите? Вона звинуватила мене в егоїзмі, але я була тверда у своєму рішенні.

Відповідальність за Клару лежить на ній самій, а не на нас. Незважаючи на тиск, я відмовилася відкладати нашу мрію про батьківство заради чужих зобов’язань.

КІНЕЦЬ.