Я здалась і найняла для прибирання будинку клінінг. Та замість того, щоб розслабитись перед їх приходом, я до другої години ночі пуцувала все що можна було. – Ти взагалі при своєму розумі?, – спитав чоловік, переступаючи через швабру. – А ти хочеш, щоб мене в зубах всі носили?, – гордо захищалася я. Я ж і уявити не могла, чим закінчиться моя “затія”

Мене звати Світлана. Я звичайна жінка, мама двох дітей, дружина та, як мені здається, безкоштовний прибиральник у власній домівці. Часом я задаюся питанням, чи так повинно бути. Може, інші жінки якось із цим справляються, але я відчуваю, що просто тону.

Моя історія почалася з одного простого рішення – запросити прибиральницю, бо я більше не витримувала. Проте це виявилося складніше, ніж я собі уявляла. Напередодні її приходу я так запанікувала, що до другої ночі металася по будинку, намагаючись прибрати бодай найстрашніші кути.

– Свєта, ти при своєму розумі? – спитав мене чоловік Роман, коли побачив, як я намагаюся відтерти пляму, яку наша кішка залишила на килимі місяць тому.

– Ти ж її найняла, щоб вона все це зробила. Навіщо прибирати перед тим, як прийде прибиральниця?

– А ти як гадаєш? Вона має побачити, як ми живемо? У цьому хаосі? – випалила я, майже плачучи. – Я не хочу, щоб вона подумала, що я погана господиня!

Роман лише знизав плечима і пішов спати, залишивши мене наодинці з пилососом, шваброю та величезною купою сором’язливості.

Насправді все це накопичувалося роками. Коли ми з Романом одружилися, я ще могла впоратися сама: квартира була невеликою, і безлад вдавалось швидко подолати. Але з появою дітей усе змінилося. До того ж, ми переїхали в просторий будинок.

Спершу це були розкидані іграшки, потім книжки, а тепер – підліткові шкарпетки та брудний посуд, який вони залишають будь-де.

– Мамо, ти не маєш права мене щось заставляти робити, – саркастично повторює мій старший син, коли я прошу його допомогти прибрати в кімнаті.

А молодший ще хитріший. Він або обіцяє, що все зробить “завтра”, або бере гроші за свою “роботу”. Тільки от ця робота така, що після неї доводиться все переробляти.

Роман теж не великий помічник. Він завжди знаходить виправдання: то робота, то втома, то важливий футбольний матч.

– Ну що тобі важче – прибрати чи послухати, як я мучуся? – жартує він. І це єдина допомога, яку я отримую.

Одного дня я просто зрозуміла, що більше не можу. Кожен мій вечір закінчувався або бурею, або сльозами. Поглянувши на будинок після роботи, я хотіла тільки впасти на диван і закритися від усього світу. Але ні – пил, бруд і вічний безлад не дозволяли цього зробити.

Я розуміла: або я запрошую когось, або в цьому хаосі я зійду з розуму.

Роман, звісно, був проти.

– Заплатити за те, що ми можемо зробити самі? Це марна трата грошей! – сказав він.

– Ну, то зроби сам! – не витримала я.

Він погодився. Але допомагав лише раз на два тижні, витрачаючи пів дня на якусь дрібницю. Наприклад, розбирав ящик з інструментами або міняв лампочку в коридорі. На кухню чи ванну він навіть не дивився.

Отже, прибиральниця. Я знайшла жінку через рекомендації подруги. Вона, мовляв, досвідчена, акуратна і зовсім не сором’язлива. Але чим ближче було до її приходу, тим більше я нервувала.

Увечері перед її приїздом я раптом зрозуміла, що не можу залишити все, як є. Хоча розумом розуміла, що це її робота, все одно мені було соромно.

Я почала з кухні. Викинула старі продукти з холодильника, натерла плиту, вимила раковину. Потім перейшла до ванної – відмила дзеркало, потерла плитку, навіть замінила рушники на чисті.

“Що вона про мене подумає, якщо побачить усю цю ганьбу?” – думала я.

Діти, бачачи, як я метушуся, лише підсміювалися:

– Мамо, ти так стараєшся, може, взагалі зробиш усе сама?

Я розлютилася, але продовжила. О другій ночі, коли я закінчила, будинок виглядав майже ідеально.

Наступного ранку вона прийшла. Це була приємна жінка середніх років на ім’я Олена. Поглянувши на будинок, вона здивувалася:

– Ви вже прибирали?

– Ну… трохи, – відповіла я, червоніючи.

– Не хвилюйтесь, це нормальна реакція. Багато людей роблять те саме. Але ви платите за те, щоб я зробила цю роботу. Ви не повинні цього робити.

Її слова мене трохи заспокоїли. Олена взялася до роботи, і через кілька годин мій будинок блищав. Це було неймовірно.

Я була задоволена результатом, але не могла позбутися думки: чи варто мені це робити надалі? Щоразу перед її приходом я все одно прибираю. Мені досі соромно за безлад.

– Тобі подобається, як вона прибрала? – спитав Роман.

– Дуже.

– Тоді що тебе мучить?

Я не знала, що відповісти. Може, це проблема у моїй голові? Може, я просто не можу дозволити собі бути недосконалою?

Дорогі читачі, тепер я хочу запитати у вас. Як ви вирішуєте питання з прибиранням? Чи наймали ви колись прибиральницю? Якщо так, то як ви справляєтеся з тим, що в будинок приходить чужа людина?

Можливо, ви теж відчували сором за свій безлад? Або, може, ви знаєте, як переконати чоловіка і дітей більше допомагати?

Я буду дуже вдячна за ваші поради та досвід. Напишіть у коментарях, як ви вчиняєте в таких ситуаціях. Ваші відповіді можуть допомогти не лише мені, а й багатьом іншим жінкам, які теж стикаються з цією проблемою.

Джерело