Я завжди знала, що мама більше любить молодшого брата Сергія, ніж мене. Це було видно з дитинства: найсмачніші цукерки та найбільші іграшки діставалися братові. Але нещодавно її материнське кохання перейшло всі межі. Мама сказала, що віддасть свою житлоплощу Сергію, а сама переїде до мене з чоловіком. Про мою думку щодо цього вона навіть запитати не спромоглася.

Річ у тому, що рік тому ми з чоловіком купили свій великий будинок за містом. У нас підростають троє діток, їм потрібен простір та свіже повітря. Та й батьки чоловіка нас підтримали у нашому рішенні, навіть кілька тисяч доларів виділили, щоб нам легше було.

Мама ж у мене давно живе одна, вона – пенсіонерка, тому я й слова не сказала їй про те, що нам не вистачає грошей на велику покупку. Щиро кажучи, вона б і не дала, тому що всі її заощадження йдуть у сім’ю брата.

Мама котрий рік плаче через те, що її улюблений синок ніяк не може купити собі власне житло, а поневіряється з дружиною та донькою то по друзях, то по орендованих квартирах. У всіх його бідах мати звинувачує Марину – невістку. Вона вважає її марнотраткою і дуже шкодує, що не відмовила Сергія від одруження з нею.

Сергій же на все дивиться філософськи. На мою думку, він про власне житло і не мріє. Брат вважає, що в чужій квартирі нічого ремонтувати не потрібно, у разі чого можна зібрати речі та з’їхати будь-якої миті на нову. Мабуть, наша мати переживає замість нього.

Коли мати набридає своїми порадами Сергію, приходить моя «черга». Раніше вона говорила, що будинок – безглузда покупка, інша річ – квартира. Там нічого особливо робити не потрібно, городом займатися не треба, ремонт у під’їзді робить компанія що обслуговує, а у разі аварій, пов’язаних із газом, електрикою чи водою, приїдуть майстри зі спеціальних організацій.

– Чому ви зі мною не порадилися, коли дім вирішили купити? Коли тобі донечка, займатись прибиранням та городом, якщо під ногами три пари маленьких ніжок бігають? Краще б купили собі квартиру якомога більше та ближче до цивілізації, – наголосила мама.

– Мамо, це наше з чоловіком рішення. Дітям тут добре та просторо. До того ж ремонт ми своїми зусиллями робимо, ще й свекор допомагає. Ми ж у тебе ні про що не просимо. Чим ти незадоволена? – обурилася я.

У відповідь мати тільки зітхнула. Свою думку вона змінила, коли перехворіла на запалення легень. Лікарі порадили їй хоча б на кілька тижнів поїхати за місто. На той час ми якраз встигли відремонтувати кілька кімнат у своєму будинку. Неподалік нас є невеликий лісок і річка. Зрештою, мама приїхала до нас погостювати.

Буквально за пару днів вона перетворилася з блідої тіні людини на рожевощоку, повну сил жінку. Вона більше не критикувала наш із чоловіком вибір, і мені було від цього дуже радісно. Але це приємне почуття тривало недовго.

Коли мама остаточно відновилася і повернулася до себе, до неї спало на думку «геніальний» план.

– Машенька, у мене до тебе прохання невелике є, – почала вона здалеку.
– Так, мамо, слухаю тебе.
– Я вирішила Сергію допомогти з житлом.
– Цікаво як, мамо?

– Нехай він із сім’єю перебирається до моєї квартири, а я переїду до вас. Адже будинок великий, а тобі допомога потрібна з малюками та по господарству.
– Дякую, звичайно, мама, але ми поки що самі справляємося. Чому ж ти не хочеш просто Сергія до себе покликати? Адже в тебе дві кімнати у квартирі.

– Ти ж знаєш, Сергія я люблю, а ось дружина його мені поперек горла стане. Не можу ж я сказати, щоб він без дружини та дитини до мене переїжджав!

– Нехай тоді до тещі звертаються. У неї велика квартира, а живе вона вдвох із собакою.

– Маша, ну ти сама подумай, як йому буде з тещею жити?

– А як мій чоловік буде з тобою під одним дахом жити?
– Але я – це інша справа…

– Чому ж ти так вирішила? Твій внесок у наш будинок дорівнює нулю, адже ти навіть умовляла мене його не купляти. А тепер ти своє житло віддаєш синові, а жити на моїй території хочеш? Дякую, звичайно, але ні.

– Як ти можеш, так із матір’ю розмовляти? Я тобі стільки зробила!

– А для Сергія ти разів у десять більше зробила. Ось, з нього й питай!

У відповідь мати кинула слухавку. Я на емоціях зателефонувала братові, щоб він стримав свої бажання з приводу житлоплощі. Але виявилося, що він про мамині ідеї не в курсі.

– Маша, ми з сім’єю хочемо поїхати ближче до моря. Марина має родичів в Одеській обл. Вони обіцяли допомогти із житлом. У великому місті нам душно. Так що не слухай матір, нам її квартира і даремно не потрібна.

Після розмови з братом у мене прямо камінь із душі впав. Мені так подобається жити своєю сім’єю у своєму будинку, нікого більше я тут бачити не хочу.

Я тільки задумалася над долею брата: мати в нас невгамовна, адже вона може продати квартиру і за ним поїхати. Мене її контроль напружує, а невістку тим більше. Нехай я буду егоїсткою, але мені зараз спокійно, коли мама не дзвонить і не приїжджає.

Сподіваюся, вона колись розбереться зі своїми тарганами та дасть нам з братом пожити своїм життям.

КІНЕЦЬ.