Я часто думаю: чи могло все бути інакше? Можливо, якби Кирило був набагато молодшим, він би уникнув цього приниження. У свої 53 роки ми з чоловіком та 26-річним сином жили у тісній 14-метровій кімнаті у трикімнатній квартирі.

Цей простір ділили з нами батьки чоловіка, його молодша сестра та її сім’я. Зі свекрухою у нас із самого початку були конфлікти, а золовка, тоді ще школярка, уникала спілкування з нами.

Пропозиції поділити квартиру завжди відхилялися з різних причин,

у тому числі через їх переконання, що квартира належить їм. Життя тривало так само. Я вже звикла до цього, але мені було боляче бачити, як страждає мій син Кирило.

Його стосунки з дівчиною закінчилися через те, що він не міг запросити її додому, і тепер з новою дівчиною, Оленою, він зіткнувся з такою ж самою дилемою.

Олена, не знаючи про життєву ситуацію Кирила, мала власну квартиру, куплену її батьками.

Ситуація загострилася, коли нам довелося познайомитися з батьками Олени. Наша квартира, так і не відремонтована та напружена сімейними стосунками, була незручною.

Моя колега запропонувала свою двокімнатну квартиру для зустрічі,але ми вирішили прийняти їх у себе, вважаючи, що чесність – найкраще, що ми можемо запропонувати. Реакція сватів була цілком очікуваною.

Вони відразу ж відмовилися дозволяти своїй дочці вийти заміж за людину, яка не має стабільної життєвої ситуації. Навіть коли я запропонувала фінансову допомогу, батько майбутньої невістки відкинув її. На цьому й ці стосунки скінчилися. Я часто думаю: чи все могло бути інакше?

Можливо, якби Кирило був набагато молодшим, він би уникнув цього приниження. А може, ця розлука була неминучою з огляду на наші стислі умови життя?

КІНЕЦЬ.